Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

***

- А ну! Гойра!

- Бери і кидай!

Молодий староста села Зозулька, схопив за кожух старого попередника, який приходився йому рідним дядьком і гепнув на купу сіна з такою силою, що в наповненому кухлі нічого не лишилося.

- То, вуйку, була ваша остання кружка, - Гучно та жартівливо піднімав голос чоловік, - А нам!, - Ефектно та прудко повернувся до своїх колег, - Нам ще бочечку!, - Гучно засміявся, а за ним вся компанія.

Відкупорюючи новий мед, на минулого старосту уваги ніхто не звертав, звідусіль лунав галас, музика, викрики й вітання. Та й потреби придивлятися за старим не було. Він заснув.

- Чуєш, Зозулько, - Дожовуючи свинину запитав чоловік в дуже грубому кафтанчику.

- Я тебе скільки разів просив не звати мене так?, - Грізно видав новий староста, - Олексій!

- Будеш Олекса, - Жартом хлопнув по спині чоловік збоку.

Олексій важко видихнув повітря в дусі: «Як мене це дістало» й теж взявся пробувати свинину.

Сиділи в доволі простому сарайчику, куди компанія поставила собі стола окремо, за проханням Євтима, який чудово знав, що ця ватага може витворяти як нап’ється. Ніхто проти не був, навіть навпаки, усамітнитися подалі від добре вбраних гостей було хорошою ідеєю.

- Любомирчику!, - Заричав Олексій, - На тобі ше кавалок!, - І кинув цілу тарілку прямо на голову дядькові.

Весілля Якима та Софії вирішили проводити в сусідньому селі, яке наодміну від Лелечок мало церкву й більше місць для проведення свята. Священником на вінчанні в храмі обрали Тимофія Пинилу, який знаходився на своїй парафії з початку зведення церкви й власноруч керував усіма роботами.

З дозволом старости Олексія, який згаданий вище, в залу для гостей обрали великий амбар, який захищав від вітру й куди помістилося майже сто людей. На вулиці розпалили багаття з рожном, поставили на запас їжу на випивку, яку діставали по необхідності, а зі збільшенням темпу свята, необхідність збільшувалась.

Левову частку всіх витрат взяв на себе Свирид, в особливості найняття музикантів, які використовували скрипки, басолі та флейти. Євтим займався всіма домовленостями з гостями, старостами та священниками і звичайно, винокурнями, які мали забезпечити гостям веселий вечір.

Стіл був великий, зібраний з багатьох менших, а гості за ним хоч і не були родиною, та односельчанами, які не могли відмовитися від забави. Гучні та щирі привітання молоді слухали навпротязі всього свята, інколи Євтиму та Свириду доводилося втихомирювати надто буйних гостей, яким продукту винокурні було достатньо, втім, таких були одиниці.

- А як вилізу на стіл?, - Кремезний дядько гепнув рукою прямо біля тарілки, від чого смажена капуста й кухлі затряслись.

Жінки, що сиділи збоку гучно засміялися, очікуючи дійства.

- Давай без цього сьогодні!, - Втрутився Євтим, - Будеш вдома вискакувати!

- Всьо-всьо, Євтимку, - Чоловік підняв лодонь вгору, - Сиджу тихенько, - Промовив заграваючи очима до однієї з жінок, яка відповідала взаємністю.

Наречена Софія відходила на танці у двір, де все гості збиралися все частіше, Яким сидів за столом слухаючи настанови «добрих друзів» Євтима, про «тонкощі» сімейного життя і подружжя в цілому.

- Поважати! Любити! Мати строгість! Копійчину в хату заносити, на руках носити, - Чоловік з дуже густими вусами почав загинати пальці, - Нуу.., - Зупинився оп’янілим вигуком, - Ну і одежу всяку, - Чоловік почав розгублено жестикулювати, - Одарко!, - Звернувся до своєї жінки, - Як те лахміття зветься, яке я тобі купляв?

Яким зрозумів, що тонкощів не дізнається, то ж передав чоловіку ще смаженої капусти з м’ясом і відлучився до Свирида з Євтимом, біля яких помітив вже знайомого йому Остапа Стремену, товариша дідуся, з яким вони вперше зустрілися на гетьманському прийомі в будинку Данила Апостола.

- Ааа! То напевне наречений, - Радісно вигукнув Остап, - Синку, а де ж твоя половинка? Ооо, бачу!, - Добавив чоловік, лишень Софія появилася з танців, - Ну до чого ж вродлива дівчина!

Софія взяла Якима за руку й ввічливо за аристократичними манерами, легко присіла.

- А як ви знайшли нас, пане Остапе?, - Запитав Яким.

- Мені Євтим сказав аби заїхав як матиму змогу, я ж бо і до того знав, де він шаблю кинув, - Відповів Стремена дуже радісним голосом, - А як побачив, що у вас тут забава - воно й бо не гріх лишитися на довше, - Підмигуючи Євтиму.

- Діло кажеш, друже! Ти присідай! Місць хватає!

- А зажди, - Хитро урвав Остап і потягнувся до суконного мішечка на лавці, зв’язаний позолоченою мотузкою, - Без подарунка гріх на свято йти, то ж маю презент!

Остап передав Софії мішечок, з якого вона із захватом витягнула намисто з білими бусами, прикрашене червоними бретельками із менших.

- Це моя люба, справжні перли, - Пояснив Стремено.

Софія одразу ж почала міряти нову прикрасу.

- Для тебе, Якиме, - Вказав рукою на мішок, зробивши більш серйозний погляд, - Фляга посріблена з гравіюванням і шкіряними ременями з тисненням.

Яким повільно розглядав подарунок, на широкій пласкій основі гравіюванням було вирізано строгі прямі лінії, що закручувались до форми цілого виробу, чим ближче до центру, тим густішими вони ставали.

- Де ти то надибав?, - Здивовано запитав Євтим.

- Довга історія.

Свято продовжило набирати обертів, наречені більшу частину часу проводили за столом, спілкуючись з гостями, слухаючи компліменти і спостерігаючи за все креативнішими залицяннями окремих кавалерів.

Весілля проводили в незовсім традиційній манері, декілька обрядів довелось пропустити через відсутність матері Якима та батьків Софії, хоч пізніше й було вирішено замінити їх Євтимом і Катериною.

Одяг для такого дійства підбирався ретельно, Софія була в доволі світлому контуші та яскравим вінком, що було проблемою, адже на дворі стояла пізня осінь. Яким поряд з нареченою проводив свято вбраний у яскравий жупан і суконні штани. Окремою проблемою в гардеробі було взуття, за яким довелось вирушати на найближчий ярмарок з подальшим торгом.