Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Ходімо! — Ліна схопила мене за руку, а тоді потягнула до маленької кімнати, схоже — це гримерна. — В нас є обмаль часу, але сподіваюсь дівчата встигнуть все зробити.

Я погоджуючись кивнула, сідаючи у крісло. Все відбувалось дуже швидко. Спочатку візажистка підкорегувала мій макіяж до потрібного образу, а стилістка, в той час,  феячила над зачіскою. Я стримано сиділа на стільці, хоча всередині відчувала приплив різних емоцій. В заспокійливому жесті я сильніше стисла пальці на своїх колінах.

—Ви встигли! — легке полегшення читалось на її обличчі, коли вона зайшла в кімнату, тримаючи в одній руці сукню.

Закінчивши дівчата зникли з кімнати залишаючи нас з Ліною наодинці. Її пальці ледь помітно тремтіли, коли вона розсувала бігунок чохла.

— Не хвилюйся, все пройде добре.

Я намагалась заспокоїти її, хоча в самої хвилювання наростало з кожною наступною секундою до початку показу.

— Я стараюсь, — видихнула вона, а тоді відкрила повний вид на сукню.

Я здивовано глянула на неї, а вона кивнула підтверджуючи мої думки.

— Це ж…

Слова загубились десь між здивуванням та захватом.

— Так. Це та сукня з якою ти допомагала мені. — підтвердила Ліна.

Я затамувала подих, коли почула про початок показу. Моделі вже стояли вишикувавшись рядом біля виходу, і мені теж потрібно приєднатись до них. Зупинившись позаду світлої білявки, я потерла злегка спітнілі долоні, а тоді вдихнула через ніс та видихнула через рот в заспокійливій маневрі. Що ж… Я зроблю це! Раніше я брала в такому участь. Хоча, не впевнена, що участь в конкурсі міс Університет до цього рівняється, але я спробую зробити все як найкраще.

Моделі почали рухатися, і з кожним кроком мені все більше виднілася сцена і зал присутніх. Мої очі відшукали Давида, а потім до мене прийшло усвідомлення. Трясця! Я не встигла повідомити йому. Його очі повільно обводили поглядом зал, в пошуках мене.

Остання дівчина переді мною почала підійматися сходами і я оглянулась через плече. Ліна стояла зігнувшись перед монітором, ніби відчувши мій погляд вона підвела погляд. Ми обмінялися кивками, після я ступила на сходинку.

Серце калатало з такою швидкість, що думала воно вилетить з грудей. В кожен крок я посилала всю впевненість, на яку тільки була здатна. Легка музика супроводжувала мене, коли я рушила подіумом. Я ніколи не бажала бути зіркою, я любила бути непомітною. А зараз всі погляди були прикуті до мене. Крім одного.

Коли я почала наближатись до того місця де стояв Давид, він кинув нерозважливий погляд на сцену. Але потім повернув його, і в його очах виднілась здивованість та щось подібне до того, ніби він побачив найчарівніше, що коли-небудь бачив у своєму житті.

Я була його центром, а він моїм. І у цій залі більше нікого не існувало, окрім нас.

Зробивши кінцеву точку, я красиво повернулася та з полегшенням видихнула, коли зайшла за куліси.

— Це було неймовірно! — промовила Ліна, зустрічаючись зі мною в проході. — Зараз ще фінальний вихід усіх, і потім я дозволю собі впасти від знемоги.

Я засміялася її словам, і вона підтримала мене в цьому.

— Ти не розповідала мені, що в минулому ти була моделлю, — Давид обняв мене за талію притягуючи ближче.

— Боже, тільки не кажи, що тобі сподобалось, — саркастично промовила я.

Він непомітно нагнувся до мого вухо, і ніби світ перестав рухатись.

— Ти не тільки здивувала мене, Алісо. Ти мене вразила.

Мороз пройшовся моїм тілом, коли його подих торкнувся моєї шкіри. Господи, я зараз тут розплавлюсь на маленькі атоми.

Чоловік відхилився та переплів мої пальці зі своїми. Мені подобалось це відчуття, він мені подобався. Я чомусь зловила себе на думці, що навіть не знаю що в ньому мені подобається більше. Може очі? О, так! Вони прекрасні. Руки?  Я захоплююсь цими руками. Губи? Я опустила погляд на його губи, і зглитнула.

— Не дивись так на мене, бо… — його голос опустився до мінімальної гучності, щоб могла почути тільки я.

— Бо що? — запитала я, відчуваючи як збільшується мій пульс.

— Бо інакше ми зараз опинимось дома у нашій спальні.

Його очі почали темнішати і я злегка зглитнула.

— Я не проти піти. — відповіла, закусивши нижню губу.

Подив спалахнув у його очах, після він провів тильною стороною долоні по моїй щоці.

— Якщо ти жартуєш…

Він витримав паузу напевно підбираючи правильні слова, але я його перебила.

— Я мала на увазі, те що сказала. — запевнила я.

— Тоді я думаю, що нам час повертатись. — сказав він, грайливим тоном.

Я схопила його за передпліччя, коли ми були майже на виході звідси. Він нерозуміюче глянув на мене.

— Я не попрощалась з Ліною. — сказала я.

— Ти можеш потім відправити їй повідомлення, і я не думаю, що вона образиться. В неї зараз справи поважніші.