Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

Утiм, багато людей ставляться до цього рішення не так серйозно, як мали би. Вони вважають, що оселитися разом — це чудовий спосіб перевірити стосунки. Дослідницький центр П’ю провів опитування репрезентативної групи випадково дібраних дорослих американців з усієї країни, під час якого дві третини респондентів у віці від вісімнадцяти до двадцяти дев’яти років погодилися з тим, що пари, які оселяються разом іще до одруження, частіше живуть у вдалому шлюбі. Однак дослідження спільного проживання до шлюбу розкриває іншу картину: подружні пари, що мешкали разом до весілля, зазвичай виявляються менш задоволеними та частіше розлучаються порівняно з тими, хто так не робив. Ця закономірність відома як ефект співмешкання.

Після вивчення ефекту співмешкання науковці з’ясували, що лише певний тип пар живе разом до одруження. Учені припустили, що такі пари легковажніше сприймають шлюб, тож більш відкриті для розлучення. Одначе з огляду на те, що дедалі більше людей вирішує мешкати разом до шлюбу, значно складніше сказати, що цей шлях обирає саме певний тип пар.

У дослідників з’явилася нова теорія: тепер вони звинувачують власне спільне проживання.

Розглянемо дві гіпотетичні пари: Ітан і Джеймі та Адам і Емілі. Ітан і Джеймі з’їжджаються, бо в Джеймі спливає час договору оренди. Адам із Емілі обговорюють варіант проживання разом, але погоджуються, що ще не готові.

Взаємини в обох парах із плином часу стають гіршими. Адам із Емілі розривають стосунки, а Ітан із Джеймі — ні: у них тепер спільний собака, каучукове дерево та килим «Вест Елм» із крамниці вживаних речей. Процес поділу майна, пошуку нових осель і складання графіка догляду за собакою дороговартісний і морочливий. Натомість вони зрештою одружуються, а потім за кілька років розлучаються. Чого нас вчить історія про Ітана та Джеймі? По-перше, спільне проживання може призвести до шлюбу (та подальшого розлучення), якого б не було, якби пара не з’їхалася. По-друге, ніколи не купуйте килимів у крамниці вживаних речей.

Під час спільного проживання складніше бути чесними із самими собою щодо якості стосунків, бо їхній розрив виявляється значно дорожчим. Знову ж таки, ми стикаємось із упередженням статусу-кво, бажанням залишати все так, як воно є. Розлучаючись із тим, із ким живете, ви змінюєте не тільки статус стосунків, а й помешкання та повсякденне життя. Через це подолати упередження статусу-кво видається ще складнішим. Якщо ви оселилися разом, а справи йдуть не дуже добре, ви, найімовірніше, підтримуватимете стосунки, на відміну від тих пар, де кожен мав власний простір.

Оскільки спільне проживання підвищує ймовірність одруження, поставтеся до цієї миті як до важливого етапу — і точки ухвалення рішення, чим вона, власне, є. Сорок два відсотки пар, які ухвалили рішення почати спільне життя, опинились у щасливому шлюбі порівняно із 28 відсотками тих, хто оселився разом за інерцією. (Якщо ці цифри здаються вам низькими, то такою є сумна реальність тривалого задоволення шлюбом для більшості пар. Але знаходяться способи подолати цю тенденцію. Я розповім про них більше в останньому розділі.)

Практичні аспекти життя, як-от бажання заощадити гроші, видаються достатньою підставою завести розмову про співмешкання. Але простежте, щоб ваше обговорення стосувалося не тільки матеріальних питань, наприклад розподілу орендної плати та відповідальності за інтер’єр.

Суперечку про те, чий диван залишити чи в якому районі жити, не варто вважати плануванням спільного майбутнього. Нехай цей момент буде усвідомленим. Переконайтеся, що ви з партнером згодні щодо того, де ваші стосунки зараз і до чого ви рухаєтесь у майбутньому. Рішення ухвалюйте, пасивно не чекайте.

Іноді оселитися разом означає щось одне для однієї людини та щось зовсім інше для іншої. Але без обговорення пара може й не знати про таку розбіжність аж до тієї миті, коли буде надто пізно, бо вже підписано договір оренди.

Прія та Кетрін затіяли цю розмову, і вона склалася несподівано.

— Ми вперше за рік взаємин порушили цю тему, — розповів мені Прія. — Кетрін дізналася про чудове помешкання неподалік мого офісу й хотіла, щоб ми його взяли. Вона почувалася готовою.

— Ми кохали одне одного, та оселя була ідеальною, і ми не ставали молодшими, — додала Кетрін.

Під час цієї розмови з’ясувалося, що в них зовсім різні погляди. Для Кетрін спільне проживання було логічним наступним етапом їхніх стосунків, але не чіткою ознакою того, що вони одружаться. Для Прії переїзд означав крок до одруження.

— Як на мене, якщо я оселяюся разом із тобою, то планую з тобою одружитися, — резюмував він. — Можливо, до цього й не дійде, але намір такий. — Прія хвилювався, що коли вони з Кетрін оселяться разом, то можуть далі зоставатися разом за інерцією. Прія був переконаний, що рішення жити разом тісно пов’язане зі шлюбом. — Я сказав Кетрін: «Я поважаю твою думку, мені просто потрібно трохи більше часу, доки я відчую, що настала слушна мить».

Для певних пар рішення не з’їжджатися може означати завершення стосунків. Але не для Прії та Кетрін. Вони й далі зустрічалися, а за кілька місяців повернулися до цієї теми.

— Цього разу все було зовсім інакше. Ми обоє відчували, що можемо сказати: «Так, це крок до шлюбу», — розповів Прія.

Вони оселилися разом і заручилися наступного року. Їхнє весілля було бучним родинним святом із великим натовпом давніх друзів, маленьких двоюрідних братів і сестер, а ще сварливих тіток і дядьків.

— Тепер ми так ухвалюємо кожне рішення, — зізнався мені Прія. — Який сенс квапитися, якщо ви рухаєтеся не в одному напрямку?

Крім розмови про те, що для вас означає співмешкання, я раджу обговорити будь-які страхи чи вагання щодо цієї суттєвої зміни. Ваша розмова дасть змогу уточнити не лише це питання. Я працювала з клієнткою на ім’я Лора, що планувала з’їхатися зі своїм хлопцем. Він був теплим і люблячим. Із ним вона — людина, тривожна від природи, — почувалася задоволеною та спокійною. У жінки це були перші тривалі взаємини впродовж останніх шести років, і вона боялася, що все зіпсується, почни вони надто швидко жити разом. Лора відкрилася мені, що зазвичай є «генеральним директором взаємин». Їй подобається все контролювати. Але тут хвилювалася, що спільне проживання посилить цю тенденцію, тож вона почне компостувати своєму хлопцеві мізки. Жiнка бачила, як таке сталося у стосунках її батьків, і гадала, що саме це відштовхнуло її тата від мами.

— Мій хлопець працює віддалено, а я корпоративна юристка, — пояснила Лора. — Він надзвичайно здібний, але не завжди робить те, що обіцяє, або принаймні не тоді, коли я цього потребую. Знаю, що це звучить жахливо, але просто боюся, що зрештою візьмуся йому без упину писати нагадування погуляти із собаками чи зайти по продукти.

Я підготувала Лору до розмови з її хлопцем. Дала їй поради щодо того, як розпочати бесіду (тактовно), розподілити домашні обов’язки