Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Табуле, заклей їй рота, а цим зв’яжи руки і ноги, — і кинув тому під ноги стрічку і мотузку.

— А чому я? — Табул навіть остовпів від такої пропозиції, — і взагалі… Фелела з нами від самого початку!

— Замовкни, бовдуре, і роби що наказано! — Агол підвів граваствол. — А ця… Хай охолоне трохи. Розумна дуже стала… Стороже, йди-но сюди!

Старий несміло наблизився до компанії. Агол тицьнув йому пальцем у груді.

— Призначаю тебе начальником охорони Мадингми. Щоб миша у печеру не проскочила! Зрозумів?

— Слава тому… як його…

— Слава Аголу! — підказав йому Агол.

— Авжеж… — погодився сторож. — Йому і слава…

— Їдьмо! — скомандував Агол, — а Блостер… Дістатися пішки до Асьї йому буде важкувато.

Місто зустріло їх тишею. Світло фар вихоплювало з темряви порожні вулиці. Не було навіть поліцейських, і це особливо роздратувало Атола.

— Ось вона, влада! Навіть поліцію для охорони не виставили! Усі накивали п’ятами!

Про те, що поліцейські могли постраждати так само, як і інші мешканці міста, Агол якось і не подумав.

— Як зараз зібрати городян? Треба якось повідомити усім, що небезпека минула, — Реза спритно скерував лапобіг у неширокі ворота, пробіг подвір’ям та вискочив на паралельну вулицю.

— Спочатку у мерію, — твердо наказав Агол.

Майданчик перед мерією був порожній. Реза підвів лапобіг впритул до широких сходів.

— Гайда!

— А Фелела?

— Ноги їй розв’яжи. Фелело, будеш добре поводитися?

Дівчина кивнула головою.

— От і молодець! Розв’яжи її…

Табул із задоволенням погладив гарні ніжки Фелели.

— Ось це я зроблю з великим задоволенням!

Дівчина розлючено блимнула очима, а Табул лише посміхнувся їй у відповідь.

— Це ми зараз…

Спочатку він розв'язав мотузку на ногах, а лише потім узявся за руки.

— Ось… — не встиг Табул розв’язати останній вузол, як отримав ляпас.

— За що? — обурився він.

Фелела, здерши стрічку з вуст, обурено крикнула:

— І тобі не соромно? Користуєшся моєю безпорадністю…

Табул засміявся:

— Та годі вже тобі, Фелело… Не злостися. Я пожартував!

— Досить пустувати, — припинив їхні розмови Агол. — Пішли до кабінету мера.

Міцні двері у кабінеті вибивали вдвох, один Агол лише плече забив. Вдарили з розбігу, ручка від дверей жалісно дзенькнула і відлетіла під стіл.

— Ось так… — задоволено сказав Агол, сів у мерове крісло і забарабанив пальцями по столу.

— А далі що? — запитав його Табул.

— Далі? — Агол підняв слухавку. — Ти диви… Вже працює! — розгубився він від несподіванки. — Отже, шукатимемо енергетиків. Хай перевіряють та налагоджують енергопостачання. І ще когось з телебачення… Табуле, ти берися за телебачення, а ти, Резо, шукай енергетиків. Фелело, ти будеш зі мною. Обирайте будь-які кабінети, й до справи!

Ніхто не звернув уваги на крихітного метелика, який залетів у кабінет мера та всівся на фіранку. Коли б хтось узяв збільшувальне скло й уважно його роздивився, то з величезним подивом побачив, що метеликів писок як викапаний був схожий на обличчя Блостера Корпурами, представника інопланетного розуму. Метелик не залишився у кабінеті, а, затріпотівши крильцями, полетів услід Табулу. У кабінеті, який зайняв Табул, висадивши двері плечем, метелик сів на шафу і почав уважно слухати телефоні розмови масябосянина.

Табул відкрив телефонний довідник і накручував усі телефони, власники яких мали бодай якесь відношення до телебачення чи радіо. Після двох десятків дзвінків він нарешті знайшов те, що шукав. Це був хворий напівпаралізований дідуган, який все життя пропрацював телеоператором. Він не міг ходити, тому нікуди не поїхав. Те, що він інвалід, Табула не збентежило. Дід знав, як поводитися з технікою, й погодився допомогти вийти в ефір — ось що було найголовніше. Радісний Табул кинувся до новоспеченого мера:

— Є, Аголе! Я знайшов! Їдьмо! За півгодини вийдеш у ефір! Розмірковуй над зверненням, решту я беру на себе.

Вони помчали до лапобігу, залишивши Резу розшукувати енергетиків, а Фелелу черговою «на господарстві». На плечі у Табула сидів малопомітний рудуватий метелик.

Табул знав Асью як свою квартиру і миттю розшукав потрібну адресу. Забігли на четвертий поверх. Як і казав старий телеоператор у відставці, двері були незамкнені.

— Доброго дня, — відхекавшись, поздоровкалися обидва зі старим. Той напівлежав у ліжку, прикритий барвистим пледом.

— Здрастуйте, — всміхнувся старий. — А зараз скажіть, що конкретно вам від мене потрібно? Я вже не дуже у формі, самі бачите, — він вказав на нерухомі ноги.

— Нічого, нічого… — підбадьорливо пробурмотів Агол. — До лапобігу ми вас донесемо, та й у телецентрі допоможемо. Головне, допоможіть нам вийти у ефір з надважливим повідомленням.

— Яким саме? — поцікавився старий.

— Ми примусили заснути дракона Мадингму! Місто може і повинне повернутися до нормального життя!

— Мадингма знову заснув?! — недовірливо перепитав старий. — Як це можливо?! Ніхто і ніколи не міг примусити заснути дракона, який прокинувся!

— А от мені та моїм помічникам це вдалося! — Агол не помітив, як при цих словах скривилося обличчя Табула. — І зараз про це необхідно розповісти усім мешканцям Асьї. Нехай повертаються до своїх домівок. І я вживатиму всіх заходів, щоб дракон більше ніколи не прокинувся! Щоб парингею не крали! Щоб…

— Їдемо! — недослухав його старий. — Заради такої новини я допоможу вам усім, чим зможу.

Доки Агол і Табул допомагали старому піднятися та вдягнутися, у того не затулявся рот. Йому було все цікаво: як вдалося примусити заснути дракона? Як вдалося затягнути його назад, до лігва? Як вони захистилися від субзвуку та вогню?

Стариган виявився надто обізнаним. Якось дуже давно, у іншому місті, на другому боці Масябосі, він знімав таку ж катастрофу з драконом. Аби дракон не вийшов з печери й не наробив лиха, його прийшлось вбити. Печеру замурували, і на тому усе скінчилося. Місто, залишившись без енергії, вмерло. Зараз старий згадав усе до дрібниць і буквально засипав питаннями Агола та Табула, а ті інколи не знали, що відповісти, лише відмовчувались чи відмахувались рукою, згодом, мовляв, розберемося, і самим не все зрозуміло.

До будівлі телецентру дісталися без пригод. Вони почалися тоді, коли старого почали витягувати з лапобігу. То у колишнього телеоператора за щось зачепилася нога, то Табул перечепився та впав, і лише завдяки спритності Агола старий не спікірував лисою головою у бетонну підлогу. Потім мучилися з дверима, які виявилися зачиненими на замок. Коли вибили двері, виявилося, що це не ті двері. Прийшлося вибивати ще одні, а тоді одразу завила сигналізація. Агол цього не злякався, а скоріше зрадів — отже, у будівлі є енергія!

Від