Читати книгу - "Життя і мета собаки"

— Дякую, Еле, — сказала Майя. — Може, ти б хотів…

— Я тебе не затримаю, — сказав Ел.

— А, — сказала поліцейська.

— Хіба що… — затнувся чоловік.

— Хіба що?.. — повторила Майя.

— Тобі… усе-таки треба з чимось допомогти?

— Ні, ні, — відказала жінка.

Ми з Майєю працювали майже щодня. Вона казала мені знаходити, й ми бігли в ліс, іноді за Воллі чи Беліндою, іноді — за кимось із старших хлопчаків із дому Мами.

Майя рухалася значно повільніше за Джейкоба, майже одразу починала важко дихати й пітніти. Інколи їй бувало справді боляче, тому я навчилася бути терплячою, коли поверталася до неї, а вона тільки й могла кілька хвилин, що сидіти, поклавши руки на коліна. Іноді її охоплювало якесь безсилля й розпач і вона плакала, але завжди витирала обличчя перед тим, як ми йшли до Воллі.

Якось у пообідню пору вони з Воллі сиділи за столом для пікніка, пили прохолодні напої, а я лежала в затінку під деревом. Важко було не помітити хвилювання Майї, але я вже навчилася спокійно до нього ставитися й не давати цьому заважати роботі.

— Ми до атестації не дотягуємо, ні? — сказала Майя.

— Еллі — це, мабуть, найкраща собака, яку я бачив за життя, — відповів Воллі. Я відчувала в його голосі дещицю тривоги й обережності, тому уважно на нього подивилася.

— Ні, я розумію, що справа в мені. Я завжди була важка.

— Що? Ні, я хочу сказати… — промовив Воллі, і його тривога посилилася. Я сіла, гадаючи, де ж небезпека.

— Та нормально. Я вже й ваги трохи скинула, майже два кілограми…

— Справді? Чудово! Але я не хочу сказати, що ти товста чи що… — затинався Воллі. Я відчула, що в нього на чолі проступив піт. — Тобі, ну, не знаю, може, бігом варто позайматися чи що, це б допомогло…

— А я й бігаю!

— Отож! Правильно! — Воллі випромінював чистий страх, і я нервово позіхнула. — Ну, гаразд, мені час іти.

— Не знаю, я тоді не розуміла, що буде аж так багато бігу. Це значно важче, ніж мені здавалося. Може, мені варто відмовитися, хай би з Еллі працював хтось із кращою фізичною формою.

— Слухай, може б, ти з Беліндою про це поговорила? — у відчаї спитав Воллі.

Майя зітхнула, а чоловік із велетенським полегшенням встав і пішов. Я знову лягла. Хай там який жах йому загрожував, тепер це, вочевидь, минулося.

Наступного дня ми з Майєю не працювали. Вона взула нові кросівки, взяла мене на повідець і повела довгою дорогою на пісок до великого ставка, який звався океаном. Усюди були собаки, але, хоча ми й не працювали, я відчувала в Майї похмуру рішучість, тому я на інших псів не зважала. Ми бігли й бігли дорогою, а сонце все піднімалося вище. Уперше ми вдвох стільки пробігли — біг тривав і тривав. Майя зупинилася тільки тоді, коли відчула, що її тіло переповнює біль і втома. Кілька разів вона затримувалася, щоб я попила води з кранів, вставлених у бетон біля дуже пахучих будівель, але більшу частину зворотного шляху вона була така сама рішуча. Тільки повільніша. Коли ми дісталися машини, вона вже шкутильгала.

— Ох ти ж! — сказала Майя.

Ми обидві важко дихали й хекали. Майя попила води й опустила голову між колін, а я із сумом дивилася, як її знудило на стоянці.

— Що з вами? — співчутливо спитала якась молода жінка.

Майя помахала рукою, навіть не підводячи очей.

Наступного дня ми працювали — знаходили Белінду. Хода в Майї стала негнучкою й болісною. Я спеціально знаходила, бігаючи впівсили, щойно мене ставало не видно. Я поверталася до Майї, щоб отримати вказівки, частіше, ніж треба, просто хотіла перевірити, як там вона. І коли нарешті знайшла Белінду, та спала, сидячи під деревом.

— Хороша собачка, яка ж ти молодчина, Еллі, — прошепотіла мені Майя. Ми розбудили Белінду, яка глянула на своє зап’ястя й була вражена.

— Просто… мала вихідний, — промовила Майя.

Белінда нічого не сказала.

Того вечора Майя покликала мене, коли була у ванні. Я з цікавістю обнюхала бульбашки й сьорбнула трохи води, гадаючи, як можна хотіти плавати в такій маленькій посудині. Котам, звичайно, це було нецікаво. Дзінька, як завжди, ховалася від світу, Стелла без мого дозволу обстежувала мою постіль (запах свідчив, що вона там навіть спала), а Еммет був зі мною у ванній, вилизувався й чекав, коли станеться щось цікаве для нього.

Майя була засмучена. Вона простягла мокру руку й погладила мене по голові.

— Вибач, Еллі. Я просто тут не годжуся. Не можу наздогнати тебе в полі. Ти така молодчина, тобі потрібен хтось, хто може з тобою працювати.

Я замислилася. Може, їй стане веселіше, якщо я залізу до неї в ванну. Я поставила лапи на край, перевіряючи свій здогад. Еммет припинив себе облизувати й подивився на мене без краплі належної поваги, після чого підняв хвіст і почимчикував кудись, наче дражнячись, щоб я за ним погналася й трохи скоротила популяцію котів у домі.

— Завтра в мене для тебе буде сюрприз, Еллі, — сказала Майя, й далі сумуючи.

Ну, гаразд. Якщо я вже так далеко зайшла… Я залізла в ванну й провалилася під нестійкі бульбашки.

— Еллі! — засміялася Майя, і радість засвітилася серед її смутку, мов свічка.

Розділ 22

Наступного дня я була страшенно рада піти кататися на машині, бо… ну, як же не тишітися катанню! Я перехопила радісне передчуття від Майї, тож розуміла, що ми їдемо не на роботу. Адже останнім часом на роботі жінка особливого щастя не відчувала. Раптом вона зупинилася й відчинила двері — і тут я зрозуміла, де ми.

Квартира Джейкоба.

Я побігла поперед Майї, помчала вгору сходами й загавкала під дверми, чого ніколи не робила, коли жила з ним. Я чула всередині запах Джейкоба, чула, як він рухається за дверима. Він відчинив, і я налетіла на нього, почала радісно скакати й крутитися.

— Еллі! Як справи, дівчисько? Сидіти, — скомандував він.

Я опустила задню частину на підлогу, але лишатися так не хотіла.

— Привіт, Джейкобе, — сказала Майя у дверях.

— Заходь, Майє, — відповів чоловік.

Я була в такому