Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Ми сиділи в машині, але я досі не могла повірити в те, що всередині мене росте хлопчик. Я хотіла цю дитину, але зараз це відчуття стало ще сильнішим, глибшим. Маленьке життя, яке билося під моїм серцем, було нашим із Лео сином.

Я крадькома поглянула на нього. Він виглядав справді щасливим, але я знала, як сильно він мріяв про доньку. Хоч він і переконував мене, що стать дитини не змінить його ставлення, я не могла позбутися страху, що десь глибоко всередині в ньому є розчарування.

— Ти справді радий? — я повернулася до нього, намагаючись уловити бодай натяк на сум у його очах.

Лео глянув на мене, його губи злегка смикнулись у посмішці.

— Звісно, я радий, Янголе. Чому це повинно бути інакше?

— Але ти хотів дівчинку… і дуже давно… — мій голос затремтів.

Лео на мить замовк, ніби зважуючи свої слова, а потім повернувся до мене, його рука ніжно лягла на моє коліно.

— Так, я хотів доньку, — його голос був спокійним, теплим. — Але знаєш що, Арі? Бути татом хлопчика — це також неймовірне відчуття. І для мене було найголовнішим, щоб ця дитина була частинкою тебе, не важливо, хлопчик це чи дівчинка, мила.

Його слова проникли прямо в серце, розбиваючи на друзки всі мої сумніви. Я не змогла стримати сліз, і Лео, не чекаючи пояснень, м’яко витер їх подушечками пальців.

— Гормони? — він усміхнувся, намагаючись трохи розрядити атмосферу.

— Мг… — я хрипло засміялася, все ще намагаючись опанувати емоції.

— Хочеш чогось? — запитав Лео, заводячи машину.

— Вафлі, — відповіла я майже відразу, навіть не замислюючись.

Лео усміхнувся, хитнувши головою.

— Звісно. Я навіть не здивований.

— Що я можу з цим зробити? Це твій син, — я склала руки на животі, удавано зітхаючи.

— Ти їла солодке у необмеженій кількості і до цього, не намагайся перекинути провину, мила, — він кинув на мене швидкий, жартівливий погляд.

— Але тепер мені хочеться цього постійно..

— Добре, знайдемо тобі вафлі, — він натиснув на газ, виїжджаючи на дорогу.

Я зручно вмостилася в кріслі, розслабляючись. Останнім часом навіть найменші радощі приносили мені величезне задоволення, а знання того, що Лео намагається виконати всі мої забаганки, гріло мені серце.

Коли ми повернулися додому, мені було навіть важко йти – схоже, я справді переборщила з порцією… І Лео, звісно ж, не втрачав жодної нагоди нагадати мені про це всю дорогу.

— Припини сваритися на мене, — пробурмотіла я, заходячи на кухню.

Там уже була Мерлін, яка спокійно наливала собі воду, але, побачивши мене, одразу підняла погляд.

— Мерлін, він не дозволяє мені їсти солодке! — я зробила найбільш невинний вираз обличчя, сподіваючись знайти у ній союзника.

— Серйозно? — Мерлін перевела погляд на Лео, піднявши брови.

— Я не забороняю, — він зітхнув, схрестивши руки на грудях. — Я просто сказав, що у всьому має бути міра.

— Не кажи вагітній жінці, що їй їсти – це правило номер один, — авторитетно заявила Мерлін, роблячи ковток води.

Я переможно усміхнулася, а Лео лише розвів руками.

— Серйозно, ви тепер вдвох проти мене? — він підійшов ззаду, обіймаючи мене й поклавши руки на живіт. — Сподіваюся, що хоча б мій син буде на моєму боці.

— То у вас хлопчик?! — Мерлін буквально засвітилася від радості. — Мої вітання!

Вона поцілувала мене в щоку, щиро усміхаючись, а потім із жартівливим прищуром глянула на Лео.

— Сподіваймося, що він не буде точною копією свого батька.

— Гей! — Лео обурено глянув на неї. — Я був прекрасною дитиною.

— Ага, звісно. Скажи це людям, які терпіли тебе у дитинстві.

— Синку, не слухай її, — Лео погладив мій живіт і змовницьки прошепотів. — Ми разом доведемо їм, хто тут головний.

Я засміялася, обіймаючи його за шию.

— Вам обом варто відпочити. І, Арі, якщо Лео буде занадто контролювати твоє харчування – просто з’їж щось у ванній. Це завжди працює.

— Не заохочуй її! — Лео глянув на Мерлін із грайливим обуренням.

— Все, я пішла, — засміялася вона й махнула рукою. — Гарного вечора, батьки майбутнього хаосу.

Коли вона вийшла, Лео обійняв мене міцніше й нахилився, щоб залишити легкий поцілунок у волосся.

— Ти втомлена?

— Трішки, — чесно відповіла я.

— Йдемо, тобі не завадило б трохи поспати, мила.

Ми переодягнулися в домашній одяг і лягли в ліжко. Лео майже ніколи не спав удень, але я знала, що він залишиться поруч. Я й сама не відчувала виснаження — скоріше, просто хотіла ще трохи насолодитися його теплом та турботою. Я чудово розуміла, що ця його ніжність була частково зумовлена моєю вагітністю, але намагалася не зациклюватися на цій думці. Хотілося вірити, що справа не лише у дитині.

— Ми можемо переобладнати гостьову під дитячу, ту, що найближча до нашої спальні, — промовив Лео, коли я зручно вмостилася на його грудях.

— Я б хотіла поставити ліжечко у нашій спальні. Або ж могла б переїхати в гостьову, якщо вона стане дитячою, — я ковзнула пальцями по його грудях, намагаючись вловити його реакцію. Я знала, що Лео, як людина, яка цінує свій простір, міг бути проти. Як-ніяк, він рано вставав на роботу, і йому потрібно було висипатися.

Лео замислився на кілька секунд, а потім легко провів пальцями по моїй спині.

— Тоді зробимо для нього дитячу, але ліжечко залишимо у нашій спальні, — його голос був твердим, ніби це було єдине правильне рішення.

Я підняла на нього погляд, трохи нервуючи через свої наступні слова.

— Більшість чоловіків не беруть активної участі у житті дитини, поки вона не почне ходити. У тебе багато роботи, Лео, і я зрозумію, якщо тобі буде потрібен простір і трохи тиші. Правда, я не хочу, щоб ти почувався зобов’язаним…

Він різко зупинив мене, притягуючи ближче і змушуючи знову пригорнутись до нього.

— Більшість чоловіків, про яких ти говориш, — недоумки, і я не планую бути одним із них. Я не збираюся переселяти вас будь-куди лише тому, що наш син буде плакати чи прокидатися вночі.