Читати книгу - "Місто Страшної Ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1 людський дух, і плоть,
І все, що дише й квітне,
Усе створив Господь.
007 відкотив вагони й передав їх звичайному товарному локомотивові. Ніколи зроду він не здавався собі таким нікчемним!
— Цікаво? — спитав Куцан, що чахкав на сусідній колії. — Адже якби цей начальник попав нам між буфери, з нього лишилась би червона калюжка, а ми б навіть не помітили. Диви, як він усередині весь кипить, а зверху не показує.
— Що там казати, — погодився 007. — У мене при ньому наче вогонь у топці гасне й пара вся виходить. Так, він найголовніша людина на землі.
На той час вони вже стояли в дальньому, північному кінці сортувальної, біля будки стрілочника, і дивились на чотириколійне залізничне полотно. Поїзд, пригнаний 007, передали бостонській дамі «Компаунд», і вона тепер мала тягти його по не дуже справному полотну до вузлової станції, тож і нарікала прикро на дев’яностошестифунтові рейки.
— Ви такі молоді, такі молоді, — кахикала вона. — Ви не усвідомлюєте своєї відповідальності.
— Все він усвідомлює, — відрубав Куцан, — тільки не скиглить, як дехто. — Він пустив убік струмінь пари, наче чвиркнув. — Вантажу в неї тисяч на п’ятнадцять, а крекче, наче там на всі сто — бозна-що про себе думає, як «Могол». Пробачте, мадам, але дорога для вас відкрита… Зараз знову застрягне, як нежива, куди їй!
Переповзаючи з колії на колію, машина «Компаунд» повільно рухалася довгим спуском, важко охала на кожній стрілці, перевалювалась, ніби корова в заметах. Коли її буферні ліхтарі зникли з очей, на сортувальній настала коротка тиша. Стрілки, клацнувши, перевелись і немов завмерли в чеканні.
— А тепер я тобі покажу дивовижний фокус, — сказав Куцан. — Якщо «Багряноносець» хоч на хвилину спізниться, значить, пора міняти нашу конституцію. Як тільки виб’є дванадцяту…
— Бам! — бамкнув годинник на великій вежі сортувальної, і здалеку до 007 долетіло ритмічне «чах-чах-чах». Зіркою блиснув на обрії головний ліхтар, він розгорявся дедалі ясніше, і приглушена музика коліс переростала в урочисту пісню велетня, що летів мов на крилах:
Швидше, швидше, вітер свище, чах-чах-чах.
Раз-два-три, хутенько, ненько, чах-чах-чах.
Підлітаємо з розгону
До вокзалу, до перону,
Тихше, тихше, хто там дише, чах-чах-чах.
Останні звуки з викликом розкотились за півтори милі від пасажирської станції, але краєчком ліхтаря 007 розгледів гордий надшвидкий локомотив на шість ведучих коліс — славу й окрасу залізниці, першокласний «Багряноносець», південний експрес мільйонерів, що відмітав назад милі так легко, як гуляє по м’якій дошці рубанок. Весь він був наче туманна темно-емале-ва пляма, оживлена смугою білого електричного світла у вікнах і мерехтінням нікельованих поручнів на площадці заднього вагона.
— Оце то так! — вирвалось у 007.
— Сімдесят п’ять миль на годину робить. Кажуть, є ванни, перукарні, телеграфний апарат, бібліотека — й не перелічиш усього. Так, добродію, сімдесят п’ять на годину! А в депо розмовлятиме з тобою отак просто, як оце я. Та дідько б ухопив мої колеса, якби я розігнався хоч до половини його швидкості, тут би мені й каюк! Він магістр нашого ордену, завжди в нашому депо опоряджується. Я тебе з ним познайомлю. Варто. Не багато є таких, щоб цю пісню співали.
Від хвилювання 007 навіть відповісти не зміг і не почув, як задзвонив телефон у будці, й стрілочник, вихилившись із неї, спитав у машиніста 007:
— Пари вистачить?
— Та миль на сто, певне, від’їхав би від цієї мишоловки, — відказав машиніст, що любив довгі перегони й ненавидів сортувальні.
— Тоді давай швидше. Тут миль за сорок товарний експрес під укіс зійшов, ярдів п’ятсот лінії з ладу вибуло. Ні, жертв не було, але обидві колії блоковані. Слава Богу, кран і ремонтний вагон на місці. Зараз ремонтники надійдуть. Не барися! Шлях відкритий.
— І чого я такий плюгавий уродився? Аж злість бере! — зітхнув Куцан, а 007 одним ривком причепили до похмурого, закуреного, схожого на гальмовий вагона, напханого інструментами; за ним стояла платформа й кран.
— Знаєш, бригади різні бувають. Але тобі, братку, пощастило! Дають ремонтний вагон. Тільки сміливіше! Колісна база витримає, та й крутих поворотів майже нема. Ага, трохи не забув! «Коменчі» тут казав, що є дільниця, де рейки абияк покладені, — там тебе трохи потрусить. Миль за п’ятнадцять з половиною після підйому біля Джексонового роз’їзду. Та ти це місце зразу пізнаєш: там ферма, вітряк і п’ять кленів у подвір’ї перед будинком. Вітряк на схід від кленів. А посередині перегону залізний міст вісімдесятифутовий, без поруччя. Ну, бувай. Хай щастить!
Не встиг 007 отямитись, як уже мчав по рейках у глуху темінь. 1 враз на нього напали нічні страхи. Пригадалися розповіді про зсуви, про вивернуті зливою валуни, про повалені дерева, про худобу на рейках, усі просторікання бостонської дами «Компаунд» про відповідальність і на додачу все, що породила його власна фантазія. Біля першого в його житті залізничного переїзду (а це подія в біографії паровоза) він дав надміру тремтячий свисток, а як угледів злякану конячину та поблідлого, аж зеленого добродія в бричці, що стрімголов летіла ярдів за два від правих коліс, нерви 007 напружились до краю. Він не мав сумніву, що зараз зійде з рейок; відчував, як на поворотах колеса на добрий дюйм піднімаються над рейками; знав, що на першому ж підйомі з нього дух вилетить, як у «Коменчі» біля Ньютонса. Він щодуху летів спуском до Джексонового роз’їзду, — майнув вітряк трохи західніш від кленів, потім колеса застрибали по погано вкладених рейках, і великі краплі поту виступили у нього на паровому казані. При кожному різкому поштовху 007 жахався, що не витримає котрась із осей.
Вісімдесятифутовий міст без поручнів він проскочив, наче кіт, що втікає по паркану від собаки. До скла головного ліхтаря прилип мокрий листок, його тінь летіла по рейках, і 007, вирішивши, що то стрибає якийсь м’якенький звірок, злякався, що наїде на нього (все м’яке лякає локомотиви так само, як і слонів). Та люди, що їхали на 007, були спокійнісінькі. Бригада безбоязно перебралася з ремонтного вагона в тендер і тепер перекидалась жартами з машиністом. 007 чув човгання ніг по вугіллі й уривки пісні:
Ти, товарний, зажди, не свисти, не гуди,
І «Стріла» почекає, їй-богу,
Бо експрес уже знов десь із рейок зійшов.
Гей, ремонтникам дайте дорогу!
Ну-бо, дайте бригаді дорогу!
— Так, Юстес не дав маху. Машина добряча. І новісінька.
— Кхе-кхе! Що правда, то правда. Навіть фарба ще…
І враз праве заднє колесо 007 пронизав нестерпний пекучий біль.
«Ось, — подумав він, — ось і в мене загорілись букси. Тепер я зрозумів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто Страшної Ночі», після закриття браузера.