Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Викрадачі 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадачі"

237
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадачі" автора Елізабет Костова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 171
Перейти на сторінку:
виделки. Назавтра він знову прокинувся якраз вчасно, щоб поснідати з нами. На третій день він привітав мене поцілунком, а коли я навіщось пішла до спальні, то побачила, що він застелив наше ліжко — криво, однак застелив. Стояв жовтень, мій улюблений місяць; з дерев, укритих золотом, облітало під поривами вітру листя. Здавалося, що Роберт повернувся у сім’ю — не знаю, чому й як це сталося, але я так зраділа, що навіть ні про що не запитувала. На тому тижні він лягав спати вчасно — точніше, водночас зі мною — я вже й не пам’ятала, коли так було востаннє, й ми кохалися. Мене дивувало, що його тіло зовсім не змінилося від того, що в нас народилася дитина. Воно було прекрасним, як завжди: могутнє, немов висічене рукою майстра, тепле, волосся розкинулося на подушці. Мені було соромно за власне тіло — підточене пологами, не таке, як раніше, — і я пошепки сказала про це Роберту, але він швидко подолав мою ніяковість своєю пристрастю.

У наступні тижні Роберт почав малювати не ночами, а відразу після занять, і спускався з горища, коли я його кликала. Іноді він писав великі полотна в студії коледжу, а ми з Інгрид прогулювалися туди й забирали його на обід. То була щаслива хвилина: він відкладав свої пензлі й ішов додому разом з нами. Я раділа, коли ми зустрічали друзів, і вони бачили нас разом, утрьох, добропорядно крокуючих на обід, який я залишила теплим, накритим фарфоровими кришками (придбаними у секонд-хенді). Після обіду Роберт малював на горищі, але не до самої ночі, інколи він читав у ліжку, а я дрімала, примостивши голову в нього на грудях.

І в студії, й на горищі (я час від часу перевіряла, коли його не було вдома) Роберт працював над серією натюрмортів, прекрасно пишучи їх, часто з комічними елементами, вставляючи щось несподіване. Портрет, що викликав тяжкі роздуми, й та картина, де чорнява жінка зображена поряд з мертвою старою, стояли, обернуті до стіни, а я була досить обережною, щоб не розпитувати Роберта про них. Стелю горища, як і раніше, прикрашали зображення її одягу та окремих частин тіла. Книжки, навалені біля канапи, тепер знову були здебільшого каталогами виставок, було й декілька біографій, але жодної про Париж або імпресіоністів. Часом здавалося, що та його безладна одержимість просто мені примарилася, що я все вигадала, невідомо чому. Що то дійсно було — про те нагадувало лише яскраво розписане горище. І коли на мене знов нападали сумніви, я уникала підніматися туди.

Одного ранку, коли Інгрид вже почала повзати, Роберт підвівся лише близько опівдня, а вночі я чула, як він міряє кроками горище й малює. Дві ночі він малював без сну, а потім взяв машину й зник на весь день і всю ніч, повернувшись уже на сніданок. Поки його не було, я теж майже не спала. Зі слізьми на очах я кілька разів гадала, чи не зателефонувати до поліції, але зробити цього не могла через записку, яку він залишив: «Люба Кейт! Не хвилюйся про мене. Мені потрібно поспати у полі. Зараз не дуже холодно. Я взяв із собою мольберт. Гадаю, що без нього я збожеволію».

Дійсно, погода тоді стояла тепла, у Блакитних горах пізньої осені трапляються такі теплі дні. Роберт повернувся додому з новим пейзажем, на якому витончено були зображені поля якраз у передгір’ї на заході сонця. Полем, укритим коричневою травою, йшла людина — жінка в довгій білій сукні. Я так добре знала її постать, що могла майже відчути дотик до неї: до її талії, до тканини спідниці, до повних грудей, які круглилися нижче красивих широких плечей. Вона якраз оберталася до глядача, видно було обличчя, але відстань не дозволяла розрізнити вираз — нічого, крім темних очей. Роберт проспав до вечірніх сутінок, пропустивши вранішнє заняття зі студентами й денне засідання на факультеті, а наступного дня я викликала лікаря з медпункту в коледжі.

Розділ 27

Марлоу

Я уявив собі, як вона жила.

Їй не можна нікуди виходити без супроводу. Чоловіка цілими днями немає вдома, але вона не має змоги побалакати з ним по телефону, тому що цей дивовижний винахід з’явиться у більшості паризьких будинків лише за двадцять п’ять років потому. Вранці її чоловік, одягнений у чорний сюртук і пальто, у циліндрі, залишає дім і вирушає на кінному омнібусі вздовж широких бульварів барона Османа на роботу. Там він керує поштовими операціями у великому будинку в центрі міста, а ввечері повертається додому, стомлений, часом з ледь чутним запахом спиртного. І від самого ранку до вечора вона його не бачить і не чує.

Якщо він стверджує, що працював допізна, вона не може перевірити, де він був насправді. Інколи уява малює їй різноманітні можливості: від тихих кімнат, де чоловіки в сюртуках з накрохмаленими манишками й м’якими чорними краватками збираються за довгим столом, до того, що їй ввижається прикрашений з витонченим смаком клуб певного сорту, де жінка, одягнена лише в легку шовкову сорочку поверх корсета й мережані нижні спідниці, у м’яких туфлях з високими підборами, дозволяє його руці мандрувати верхом її білих грудей. Про такі сцени вона знає непевно: чула перешіптування, зустрічала двічі чи тричі натяки на це в романах, а її саму виховували в зовсім іншому дусі.

У неї немає жодних доказів, буцімто її чоловік взагалі відвідує такі заклади — цілком можливо, він там ніколи й не буває. І вона сама не розуміє, чому ці картини знову й знову викликають у неї певні ревнощі. Але вона відчуває від того деяке полегшення, неначе поділяє з кимось нелегкий тягар. Вона добре знає, що існує шляхетніша альтернатива тим крайнощам, які їй маряться — то ресторани, де чоловіки (здебільшого чоловіки) обідають серед дня, а то й вечеряють, і ведуть розмови всі разом. Інколи її чоловік повертається додому й проголошує, що вечеря йому не потрібна. Він чемно пояснює, що вже з’їв чудову poulet rdti[70] або canard a Vorange.[71] Існують також cafes chantants,[72] де чоловіки й жінки можуть посидіти цілком пристойно, й інші кафе, де він може посидіти на самоті з газетою «Фігаро» і вечірньою філіжанкою кави. А можливо, він дійсно працює допізна.

Удома він завжди уважний: приймає ванну й переодягається до вечері, якщо вони вечеряють разом. А якщо вона вже поїла, а він вечеряв десь у ресторані, то

1 ... 48 49 50 ... 171
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадачі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадачі"