Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Через два тижні після арешту Фатіму занурили у компенсаційний сон, а отямилась вона вже на «двадцять другому». Вона здогадалась, що її перевезено кудись далеко від Кідронії, а шосте чуття підказало, що навколо — безлюдний, насичений недружньою технікою простір, а за ним — безмежжя космічного вакууму. На об’єкті створювали мінімальну штучну гравітацію, але за бажання Фатіма могла дострибнути до високої стелі. Спочатку вона намагалась відновити фізичну форму, але за кілька тижнів припинила вправи і поринула у затяжну депресію. Вона зрозуміла, що попереду у неї довгі роки — якщо не десятиліття — перебування поміж сірими м’якими стінами.

Потім Фатімі почало снитись дитинство. Прогулянки авреліанським маєтком, навчання у престижній школі для нащадків аристократичних домів, сімейні вечері й сніданки, перше кохання і перші кроки до світського життя. Один із тих снів повторювався найчастіше. Він відтворював реальну подію. Одного сонячного дня донька головного судді Другого флоту відпочивала під деревами у родовому помісті. Під адаптованими до клімату і ґрунту Аврелії земними липами, якими батько наказав оточити садову альтанку. Бездумні, наповнені світлом і лінивою спекою, післяобідні години, проведені у цій альтанці, були улюбленим відпочинком юної аристократки. Одного дня вона дрімала під роздрібненим листям променями Мійтри, коли раптом відчула погляд. Нелюдський погляд чужої істоти. Її треноване спортивними вправами тіло зреагувало швидше за свідомість. Дівчина перестрибнула через огородження й побігла до головної будівлі помістя. Кульова блискавка увійшла в пісок за два кроки від неї. Фатімі на мить здалось, що Золота Планета хоче скинути її зі своєї поверхні. Пісок потьмянів, взуття спалахнуло, а з ніг до хребта пробіг струм, перемішаний із пекучим болем. Там, де медики вмонтували в її тіло реєструючий імплантат, струм перетворився на крихітний вибух, і свідомість дівчини згасла.

Від харчових ритуалів істоти, знаної як Adelma polaria bipunctata, її врятувала охорона. Непритомну Фатіму негайно доправили до військового шпиталю. Там виявили характерні плазмогенні ураження й повне знищення реєструючого імплантату. Три місяці дівчина не відчувала ніг, але з часом усі функції відновились, а опіки на підошвах майже не залишили шрамів. Тоді Фатімі здалось, що частина енергії блискавки наче залишилася жити в її тілі. Зазвичай байдужа до сексу, вона після нападу адельми призвичаїлась прагнути нових чуттєвих вражень й міняти коханців ледь не щотижня. Її врода розквітла, тіло набуло витривалості й прагнуло межових пригод і напружень. Вона відчула дивне бажання владарювати над подіями і речами. Вона стала невтомною, жорстокою і вимогливою. Клонки-служниці тепер намагались не потрапляти на очі молодшій суддівській доньці. А ті, яким це не вдавалось, ходили у закритому одязі, ховаючи сліди від її шкіряного нагая.

«Наша мрійниця Фаті стає справжньою Ферфакс!» — не міг натішитись із цих перемін батько. В його уявленні імперська аристократка мала бути саме такою — суворою владаркою і безстрашною амазонкою. Харизму юної Ферфакс помітили володарі Аврелії. Сам лорд-прем’єр почав запрошувати Фатіму на вечірки і полювання. Дівчина із зовнішністю янгола дивувала лордів безжальністю до звірів і досвідченістю у ліжку. Нею зацікавились режисери імператорських розваг. Несподіване навіть для лордів призначення Фатіми Ферфакс камер-корнетом відкрило їй перспективу досягнення поважної придворної посади.

«Яка корисна адельма! — жартував тоді її батько. — Треба усій нашій молоді порекомендувати плазмово-струменеву терапію».

Суддя домігся переведення доньки на Кідронію, де камер-корнет стала флаг-офіцером Атлопатека. Тоді ж Тена ввела сестру до елітного кола майстрів рингу Другого флоту. Фатіма відчувала, що в бойових мистецтвах вона ніколи не досягне чемпіонського рівня сестри або й навіть майстерських вмінь Найги Палангус. Але «вогненний цілунок» блискавки відкрив їй радощі бойових містерій. Вона відчула себе безжальною валькірією древніх легенд. На доторки до холодної криці, до пахучої шкіри ременів і напульсників тіло Фатіми відзивалось яскравими спалахами насолоди. Її збуджувало поєднання зброї і наготи. Їй подобалось озброєною і нагою — під оцінюючими, захопленими, заздрісними та хтивими поглядами — виходити на черговий двобій. Подобалось впадати у бойове шаленство, відпускати на волю інстинкти мисливця і звіра, калічити і вбивати. А ще їй подобався запах крові. Ворожої і своєї.

Тепер слід «вогненного цілунку» уявлявся Фатімі гарячою червоною квіткою, яка ні на мить не засинала у її тілі, не давала згаснути її внутрішній силі, змушувала жити і прагнути помсти. Іноді їй здавалось, що квітка промовляє до неї, шепоче незрозумілою мовою. Мовою давніх воїнів, поетів і пророків. Промовлені слова закарбовувались у пам’яті, й тверда, наче збройна сталь, впевненість наповнювала ув’язнену аристократку: прийде час, коли вона спілкуватиметься мовою нев’янучої квітки, що тихо зростала у її тілі. Прийде час — і вона мечем напише слова мови воїнів на тілах убивць її рідних і друзів.

Прийде час.

Наказ про допит в’язня номер три тисячі вісімнадцять був отриманий старшим наглядачем чергової зміни, капітаном третього рангу Корхом. Процедура допиту передбачала тривалу підготовку, тому Корх негайно розпорядився про переміщення в’язня з камери до процедурного блоку. Хоча інструкція не рекомендувала наглядачам особисто контролювати переміщення і підготовку до дізнання, але допити на «двадцять другому» стали настільки рідкісними, що Корх не втримався від спокуси.

Він увімкнув відеонагляд — і на пласкому екрані виник мінімалістичний інтер’єр стандартної камери-пенала. На її підлозі, притулившись до стіни, сиділа жінка. Здавалось, вона спить. Відсутність волосся підкреслювала правильну форму її черепа, шкіра видавалась радше світлою, ніж смаглявою. Потім на екрані відбулись зміни. До камери застрибнув тюремний «павук»-транспортер із чотирма фіксуючими кінцівками. Номер три тисячі вісімнадцять не чинила йому спротиву. Вона підвелась назустріч роботові й простягнула руки долонями наперед. Гнучкі маніпулятори «павука» замкнули фіскуючі браслети на зап’ястках і щиколотках жінки. Потім маніпулятори розійшлись убоки, розтягуючи її тіло літерою «X». З корпусу «павука» висунувся спеціальний обруч, що обхопив голову жінки. Тепер вона була повністю знерухомлена, безпечна і готова до транспортування. Корх зауважив, що жінка далеко не стара і колись займалась спортом. Її тіло за місяці ув’язнення не втратило тієї специфічної структури м’язів, яка здобувається роками виснажливих тренувань. Офіцер наблизив зображення і присвиснув: на шкірі жінки («За віком радше дівчини», — подумки виправив себе Корх) він помітив характерні шрами. В минулому житті ув’язнена займалась бойовими мистецтвами.

«А наша дівчина, виявляється, те ще тигреня, — подумки посміхнувся Корх. — Напевне,