Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

2

Плоскогір’я Юй-Лу південніше Аль-Кранса,

планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

25 пентарія 417 року Ери Відновлення.

— Коли вже скінчаться ці довбані навчання!? — крикнула осатаніла Пела, судомним зусиллям сумістила приціл плагана з ціллю і вистрілила. — Здохни, грьобаний цурку!

Верхня частина симулятора лікози зникла у зеленуватому спалаху, а нижня виконала щось на штиб танцювальної вправи і завмерла, наче виконуючи побажання Пели. Стало помітно, що «лікозу» зробили з якогось біопластику. Її обпалені частини нагло розпадались на драглі й сходили димом гірчичного кольору.

«Кольору авреліанського ґрунту», — чомусь подумалось Пелі.

— Часткове ураження мішені. Оцінка «задовільно», марінере Махоніко, — почула вона у комунікаторі голос скуадрон-майстра. — Поверніться на першу позицію й виконайте усю вправу від самого початку.

— Цу! Цу! Цу! Я вже не можу… — простогнала леді-матрос і попленталась до слизького від бруду бруствера, звідки бійці Четвертої допоміжної бригади розпочинали навчальні атаки на «кубло лікоз».

Пела ледь відійшла від міжзоряного перельоту, як її, разом із двомастами новачками, відправили до тренувального табору. Там вони проходили тритижневий КММ — курс молодого матроса. Ще на Аврелії спеціально під комплекцію Пели було виготовлено екзоскелет — людиноподібний силовий пристрій, який надягався на скафандр і підсилював м’язи. Тепер її вчили рухатись в екзоскелеті галопом і клусом, їсти і пити через харчовий порт-дозатор шолома, лікуватись за допомогою армійського медкомплекту, стріляти з різних видів зброї та розрізняти за силуетами огидних сельвійських ксеноморфів. Коли Ясмін казала Пелі про тутешнє пекло, вона таки мала рацію.

Тяжіння на Сельві було слабшим за авреліанське, проте на цьому й закінчувались переваги нового світу. За межами тісного і пропахлого їдлом тактичного модуля Пела могла перебувати лише в скафандрі. Місцева фауна була численнішою, агресивнішою й небезпечнішою за авреліанську. А ще Пелу діставала місцева погода. Постійно йшли дощі, й тартанові кігті екзоскелету замість того, щоб весело дзенькати, чвакали непролазною грязюкою. Автоматичні мийки не справлялись із брудом, що в’їдався у покриття скафандрів, і леді-матрос мусила щовечора терти анізоборний панцир губкою, змоченою у їдкому очищувачі. Цей хімікат викликав у неї почервоніння обличчя та напади алергійного кашлю.

Її сусідками по спальному блоку були дві здоровезні авреліанки, доньки фермерів із якогось міцно забутого Благими Силами поселення. До Пели обидві ставились із неприхованим презирством й щиро тішились, коли «тонконога збоченка», втративши керування екзоскелетом, вчергове падала у всюдисущу сельвійську багнюку. Від того дня, коли вони дізнались, що Пела свої вихідні проводить не з хлопцем, а з дівчиною, фермерки та їхні приятельки оголосили тонконогій бойкот. До душової кабінки вона потрапляла останньою, а сливовий джем часто-густо отримувала у підмиску разом із часничною підливою. Їй ще пощастило, що скуадрон-майстром навчальної команди призначили незлобивого дигендера, котрому було глибоко начхати на те, хто із ким спить.

Але найбільшою проблемою виявились не побутові негаразди, а вправи із штурмовим армійським плаганом типу «страйкер». Із цією здоровенною штуковиною Пела давала собі раду виключно з допомогою екзоскелета. Двадцятикілограмова плазмова гарматка перетворила проходження КММ на безкінечний ланцюг тортур. «Страйкер» марінера Махоніко постійно застрягав у пазах поясного кронштейна, а під час активації вперто чіплявся за всі виступи й допоміжні елементи скафандра. Замість нормативних шести пострілів за хвилину Пела ледве встигала зробити чотири. При цьому кількість влучань була удвічі меншою за середній показник по навчальній команді.

Поки Пела пізнавала усі премудрості КММ, Ясмін очолила групу операторів-монтажників у підземних печерах під відрогами Аль-Крансу. Одинадцятий флот планував розташувати там одну зі своїх опорних баз. Темпи будівництва відповідали нормам військового часу. Монтажники працювали цілодобово, у три зміни, і під час рідкісних зустрічей Ясмін і Пела щоразу знаходили одна одну все більш схудлими та виснаженими. В них не ставало сил навіть на любовні ігри. Попри це, Пела дико ревнувала Ясмін до оператора з її групи — високої білявої дівчини з Альфи.

«Так-так, — сміялась з її ревнощів подруга. — Розлюблю руденьку, полюблю білявку. Кину я руденьку на поталу товстолапим». Після цих кпинів вони кволо билися подушками і засинали, не доходячи до пестощів.

Раптом, як це часто бувало на Флоті, все змінилось. Пелу, разом із тими операторами, що мали першу кваліфікаційну категорію, викликали до штабу бригади. Там їх зустрів капітан другого рангу, який запропонував унтер-офіцерам і матросам нову спеціалізацію. Він повідомив, що на Сельву привезли найостаннішу розробку земних зброярів — бойових «павуків» восьмої модифікації. Нова техніка, пояснив капітан, потребує молодих, талановитих та амбітних техніків. Добровольців, які не бояться незвичного, прагнуть зробити військову кар’єру і полюбляють пригоди. Пела не зовсім второпала, про що йдеться, але, побачивши серед любителів пригод Ясмін, миттєво погодилась стати бек-оператором з’єднання бойових кіборгів. Подруг-монтажниць без зайвої тяганини записали до навчальної команди з громіздкою абревіатурою ОНШДК[41].

Після того як їхні підписи з’явились на електронних скриптах, майстер-марінеру Бехеште і марінеру Махоніко дали три години на збори. За цей час бригадні юристи підготували для них нові контракти. Побачивши суми своїх майбутніх окладів, дівчата перезирнулись.

— Це ж майже офіцерські зарплати, — зробила великі очі Ясмін.

— Ага, — невесело погодилась Пела. — Доплати за ризик і участь у спецопераціях, як у десантників. Ми знову з тобою втрапили до якоїсь цупи.

Вона не згадала про те, що її сусідки-фермерки, почувши про новий контракт Пели, переможно перезирнулись й запевнили «тонконогу збоченку», що вже сьогодні питимуть казенний пивний мікс за посмертну «Бронзову зірку» марінера Махоніко[42], яку отримає уряд Аврелії, позаяк родичів у збоченки немає.

А вже за двадцять стандартних хвилин подруг, разом із рештою добровольців, уже вантажили до дискоїда з емблемами флотських «командос». Пелі та Ясмін залишилось тільки дивуватись, які екзотичні представники військово-будівельного «планктону» вирішили спробувати себе в ролі операторів бойових кіборгів. Тут були і вилицюваті тіронійські напівкровки, і незграбний довготелесий «ботан» з Альфи, і хворобливо-товстий землянин з обличчям, на якому застигла кумедна суміш пафосу і переляку. Пілоти літального апарата не приховували іронії, розглядаючи цю різномасту публіку. Добровольці тим часом порозповзались десантним відділенням й опановували механіку протиперевантажних ніш.

«Не бійся, Пеліко, — заспокоювала себе леді-матрос, вводячи особистий код до облікового термінала ніші. — Керувати бойовими кіборгами — не грязюку з товстолапими місити. Ми з Ясмін ще кинемо до кварт наші бойові ордени. Й не до кварт зі смердючим міксом (щоб ним там вдавились ті тупі авреліанські цуки!), а до кварт з добрим медовим пивом».

Коли дискоїд відірвався від ґрунту, вона придивилась до