Читати книгу - "Проби"

Ми всі схожі на клаптики цупкого і пістрявого краму, кожен з яких має інший візерунок. Через цю строкатість ми різнимося від самих себе не менше, ніж відрізняємося від інших. Неабияка то річ: бути завше самим собою, Сенека, Листи, 120. Якщо амбіція може навчити людей і мужності, і твердості, і щедрості, ба навіть справедливості; якщо в серце крамарчука, вирослого в мізерії та байдикуванні, жадібність зможе вселити відвагу і змусить його покинути отчий дім і пуститися по морю, здавшись на волю хвиль і гнівливого Нептуна на вутлому суденці; якщо вона може навчити його обачності та розваги; якщо Купідон сам вселить рішучість і сміливість у груди молокососів, ще не вільних від покари лозиною, і гартує ніжне серце дівчат ще під фартушком маток:

Мимо нічних сторожів він дівчину нишком проводить:

Смерком до друга вона стиха крадеться сама.

Тібулл, Кн. II, І, 75

то не клопіт зрілого розуму судити нас лише за нашими зовнішніми вчинками; треба шукати всередині нас: засягнути до самого споду і з'ясувати їхні рушії. Але, оскільки це справа важка і варівна, я волів би, щоб дослідників було якнайменше.

Розділ II

Про пияцтво

Світ не що інше, як безмежне розмаїття і несхожість. Вади ріднить між собою те, що вони вади, і саме так розуміють їх стоїки. Та хоч вони всі таки вади, а все ж вади не однакові. Важко припустити, щоб той, хто переступив запроваджену межу на сто кроків —

Далі й ближнє від них — даремно шукатимеш правди.

Горацій, Сатири, І, 1, 107

Пер. Андрія Содомори

не був більшим лиходієм, ніж той, хто переступив її на десять кроків; або щоб вчинити святокрадство не більший гріх, ніж украсти головку капусти на городі:

Врешті сам розум підкаже, що той, хто в чужому городі

Шкоди капусті завдав, і той, хто нічною порою

Храм обікрав, провинились по-різному.

Горацій, Сатири, І, 3, 115

Пер. Андрія Содомори

У згаданих переступах стільки само різниці, скільки й у будь-чому іншому.

Не розрізняти ваготи і розмірів злочинів вельми небезпечно. Це дасть змогу вбивцям, запроданцям, тиранам вийти сухими з води. Не слід, щоб їхнє сумління заспокоювала думка, що хтось там ледацюга, гульвіса чи недовірок. Кожний любить обтяжувати гріх свого сусіди і злагоджувати свою власну провину. Як на мене, навіть судді помиляються у класифікації наших гріхів.

Сократ мовив, що найперше завдання мудрості — розрізняти добро та зло; те саме й ми, для кого грішники є всі, повинні сказати про вміння розрізняти прогріхи, бо без нього — і то вельми тонкого — годі побачити, хто білий, а хто чорний.

Щодо пияцтва, то воно видається мені пороком особливо грубим і паскудним. До гріхів інших більше причетний розум; є вади, що мають у собі щось майже шляхетне, як можна так сказати. Є хиби, пов'язані зі знанням, із рвією, з мужністю, з розважливістю, зі спритом та лукавством; що ж до пияцтва, то ця вада геть-то тілесна і земна. Тому найгрубішим з усіх сущих нині народів є той, у кого ця ґанджа панівна. Інші вади тьмарять розум, а пияцтво нівечить і руйнує тіло.

Врешті, чому, коли глибоко в нутрощі наші проникне

В'їдлива сила вина і по жилах вогнем розіллється,

Важчає тіло нараз, неслухняними робляться ноги,

Щось нерозбірливе меле язик, воложіє наш розум.

Лукрецій, Про природу речей, III, 475

Пер. Андрія Содомори

Найгірший стан людини, коли вона втрачає свідомість і владу над собою. І між іншим кажуть і таке: як муст, збираючись у начинні, випихає все зі споду на поверхню, так вино розв'язує язика і змушує вибріхувати найпотаємніше тих, хто випив зайвого:

Ти мудреців думки

І таємниці їх Ліеєм —

Жартівником викривати вмієш.

Горацій, Оди, III, 21, 14

Пер. Андрія Содомори

Йосиф[96] розповідає, що вивідав таємницю у посланого до нього ворожого посла, напоївши його. Однак Август, звірившись Луцію Пізонові, тому, хто підбив Тракію, з найпотаємнішими своїми справами, нічого попри те не програв, так само як Тіберій, зрадивши Косові всі свої заміри; а проте відомо, що обидва вони були вельми голінні до вина і часто і того і того виносили з сенату налиганими:

Жили його, як зазвичай, роздуті вчорашнім вином.

Верґілій, Буколіки, VI, 25

А ось Цимброві, як і Касію, водопивцеві, змовники звірили намір убити Цезаря, хоч перший з них частенько упивався. Цимбер відповів дуже дотепно: «Щоб я та зносив цього тирана, коли вина і то не завжди годен знести?» Відомо також, що німецькі найманці, п'яні як хлющ, зроду не забувають ні свого коліна, ні гасла, ні свого звання:

Хоть хисткі на ногах, белькотливі, а спробуй, хмільних їх,

побити!

Ювенал, Сатири, XV, 47

Я не міг би собі уявити чорного, тривалого і безберегого пияцтва, якби не вичитав ув історії такий випадок. Аттал, запросивши на вечерю Павсанія з ницим наміром зганьбити його (того, хто згодом з цієї самої причини забив Філіппа, царя македонського, що довів своїми високими прикметами, яке гарне виховання дістав він у домі Епамінонда та в його товаристві), напоїв його так, що той, одурівши, мов яка підтіпанка, почав віддаватися віслярам і найпідлішим хатнім служникам.

Щось схоже розповідала мені одна вельми шанована дама. Під Бордо біля Кастра, де лежить її маєток, одна селючка, вдова, відома своєю чеснотою, зауважила в собі перші ознаки вагітності. «Якби я мала мужа, — похвалилася вона сусідам, — то подумала б, що я понесла». Щодня підозра щодо її ваготи зростала, і нарешті справа стала очевидною. Тоді вона вдалася до панотця, аби він з амвона оголосив, що вона обіцяє тому, хто признається у своєму вчинкові, пробачити йому і, якщо він буде не від того, пошлюбити його. І от молодий пахолок, підбадьорений такою заявою, освідчив, що якось на святах після щедрої пиятики застав її при коминку, геть-то оспалу і в такій нескромній позі, що зумів заволодіти нею, не збудивши. Вони ще й досі живуть пошлюблені.

Відомо, що старожитні не дуже осуджували за цю налогу.