Читати книгу - "Все буде добре"

– Ага, у мене теж сорочка від Марійчиної бабусі є. Вона на все село своїми вишивками славиться, – підтримав розмову Антон.

Сашко погладив пальцем нитки, які чудернацьким чином сплітались у вигадливі візерунки:

– Дякую, Марічко. Не думав, що ти вмієш вишивати, чесно.

З цими словами хлопець одягнув новеньку сорочку на свою футболку.

– З розміром я вгадала, – заплескала в долоні дівчинка. – І тобі пасує. Хоч куди козак! – засміялася.

– Сашку, ти дуже гарний у вишиванці, – зробила комплімент Катруся. – Прийми й мій подарунок, але зараз не відкривай – подивишся потім.

Дівчинка простягнула хлопцеві невеликий предмет, загорнутий у червоне. Сашко взяв подарунок і крізь тканину відчув його тепло. Булочки там чи що – подумав про себе й усміхнувся подрузі:

– Дякую, Катрусько!

– Як-то «не відкривай»? – до Сашка присунулась Марічка. – Відкрий, покажи й нам. Усім цікаво!

– Якщо хочеш, можеш відкрити й тут, – тихо сказала Катруся.

– Ну, чекайте, подарунок наказали відкривати на самоті – значить, на самоті. І крапка. Іменинник я чи ні? – Сашко впер руки в боки й удавано-грізним поглядом обвів друзів. – Дякую за подарунки. У мене таких ще не було, чесно! Ви голодні? Давайте за стіл, а то там усе без нас з’їдять!

Сашко заштовхав друзів до хати, де їх розсадили між дорослими та наклали в тарілки повно всілякої смакоти. Поки всі смакували бабусиними наїдками та випитували рецепти, Сашко на хвильку вийшов в іншу кімнату й розгорнув Катрусин подарунок.

На червоній тканині лежав маленький віночок, заплетений у широку косицю з колосків золотистої пшениці, часточок часнику, квіточок маку, м’яти, безсмертника, льону, кукурудзи, двох приклеєних монеток і кольорових стрічок, які завершували всю цю красу. Хлопець не втримався й понюхав вінок. Приємно пахло духмяними травами. Задивившись на подарунок, Сашко не помітив, як до нього підійшла бабуся:

– Що це в тебе? Ой, який же гарний оберіг! – сплеснула руками жінка. – Хто тобі подарував?

– Катруся. Бабцю, а що таке оберіг?

– Оберіг – значить оберігатиме тебе від негараздів. Яка ж розумниця, усе корисне повплітала. Дивись: часник захищає від злих духів, кукурудза здоров’я підтримує, пшениця достаток у дім приводить, льон від вроків оберігає, безсмертник довге життя обіцяє, а мак бажання здійснює, – бабуся погладила Сашка по голові. – Ох, і гарний же подарунок.

– А копійки – щоб гроші завжди були?

– От розумак! Виростеш – будеш багатий і щасливий! Тільки оберегу свого не забувай. Але дивно, чого ж вона сюди любисток не вплела? Ох, що у вас у голові, діти? – раптом зажурилася старенька та вийшла з кімнати.

Сашко стояв трохи розгублений, розглядаючи оберіг. Йому було тепло тримати його в руках, однак разом із тим дивно від слів бабці про силу звичайних травинок. Хлопець знизав плечима, повісив віночок на гачок над ліжком і вийшов до гостей.

– …і за здоров’я батьків, що виростили такого красеня!

Келихи з вином і шампанським на хвилю змішалися між собою, щоб традиційно дзенькнути й одразу спорожніти. Свято завершувалося. Однак нікому не хотілося розходитись: липневий вечір тільки-но повіяв бажаною прохолодою. Чоловіки перенесли столи надвір. Гості вийшли й собі на свіже повітря.

На столі з’явився магнітофон, з якого полилася повільна мелодія. Хтось увімкнув фари в автомобілі, і подвір’я залило приглушене світло. Батько Сашка подав руку пишногрудій сусідці Оксані та запросив її до танцю. До них потихеньку приєднувались інші пари. Мами тягнули синів, які відчайдушно пручалися, веселі дідусі напідпитку запрошували молодявих бабусь, а бадьорі жіночки розбирали скептичних вусанів. Вино підіймало настрій, смачні наїдки гріли шлунок, а святкова атмосфера тішила серце.

Катруся з Марічкою згребли зі столу кілька цукерок і втекли до верби в глибині Сашкового подвір’я, на гойдалку. Сил не було гойдатися, тож Марічка всілась на нагріте сонцем дерев’яне сидіння й легко відштовхнулася від землі. Катруся примостилась на траві поруч.

– Марічко, як думаєш, які ми будемо, коли виростемо? – мрійливо промовила Катруся. Вона махнула рукою в бік хатини. – Такі, як вони всі, чи інші?

– Ну, не знаю, як ти, а я буду манекенницею з величезною шафою одягу та власним автомобілем! – замріяно потягнула Марічка.

– Червоним?

– Тільки червоним! Я бачу це: покази мод, фотографії, квіти, оплески. Ух! А потім відкрию магазин одягу…

– А я? – Катруся перебила потік думок чорнявки.

– А ти… – Марічка спробувала уявити Катрусю поруч із собою і похитала головою – ні, манекенницею їй точно не бути. – Гм. А сама ти ким би хотіла стати?

– Не знаю, я взагалі бути дорослою не хочу, – Катруся міцно обійняла коліна. – Мені зараз тут добре з вами!

– Смішна, – чорнявка всміхнулась. – Дорослішати однаково доведеться. І кимось стати. Ти можеш бути вчителькою, як мама Сашка! – Марічка плеснула в долоні. – Точно, вчителька! Переїдеш до Львова, будете в одній школі працювати.

– Та де, у мене характер не такий, – русявка опустила голову. – Мене учні навіть слухати не будуть.

– Ну, тоді лікарем. Ти ж любиш помагати іншим!

– Лікарем не хочу…

– Ну, то вигадуй сама, – Марічка замовкла.

Мріяти замість Катрусі їй швидко набридло. Русявка трохи помовчала, а потім тихо промовила:

– Я хочу бути співачкою…

– Серйозно? –