Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Все буде добре 📚 - Українською

Читати книгу - "Все буде добре"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Все буде добре" автора Олег Бакулін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 105
Перейти на сторінку:
чорнявка ледь не впала з гойдалки. Такого від тихої Катрусі вона геть не чекала. – А ти співати вмієш?

– Ну, трохи…

– А давай ти в Сашка щось заспіваєш? Я бачила, там у якогось дядька гітара є.

– Ні, ти що, я ж стидаюсь…

– Ну, тоді якось іншим разом, – Марічка усміхнулась.

Ну звісно, як же вона могла забути оту її скромність. Це ж тому вони раніше навіть не розмовляли.

На відміну від однокласниць, які гарно одягались і намагалися показати свої кращі сторони, Катруся була звичайною. Наче їй подобалося ховатись від усього світу. Ззовні мила та привітна, вона була абсолютно передбачуваною й нецікавою.

– А ти б заради Антона що могла віддати? – раптом спитала Катруся.

– Усе, – не задумуючись, відповіла чорнявка, розхитуючись сильніше на гойдалці. – Я ж люблю його. А якщо любиш, значить, можеш віддати все!

– Навіть життя?

– Про що ти?

– Ну, от, наприклад, він помирає, а тільки ти зможеш допомогти, віддавши заради нього своє життя. І він житиме, а ти вже ні.

Марічка замислилась:

– Не знаю… А як він буде жити, якщо мене не буде? Так не може бути. Закохані все повинні робити разом: або жити разом, або померти також разом.

– Розумно сказала…

Марічка схилила голову до плеча:

– То я в якійсь книжці прочитала, мама їх багато додому приносить. Там закохані завжди залишаються разом, що б не сталось. А в кінці одружуються. Саме так має бути!

– А що потім? – несподівано запитала Катруся.

– Потім коли?

– Ну, коли одружились. Далі що робити?

– У книжці писало, що жили вони довго й щасливо. Напевно, так і є.

– Як думаєш, може бути, що от люблять один одного, одружились, але все не добре і не щасливо?

Марічка здивовано глянула на подругу, намагаючись розгледіти в темряві її обличчя. Вона що, думки навчилась читати? Катруся дивилася кудись перед собою, де грала музика й танцювали люди, і світло від автомобільних фар наповнювало Бистрицю химерними тінями.

– До чого тут це?

– Просто… Просто я…

– О, то ось де ви! Я вже обшукався, – з темряви вигулькнув Антон, важко дихаючи.

– Чого тобі? – суворо глянула на нього Марічка й затнулась. Антон здавався схвильованим. – Щось трапилося?

– Сашко пропав.

– Що? – скочила на ноги Катруся.

– Теж мені сказав – пропав, – непевно засміялась Марічка. – Напевно, просто відійшов кудись.

– Я чув, що він із батьками посварився й пішов кудись у бік лісу. А ніч сьогодні безмісячна, заблукати може на раз!

– Це ж Сашко… Що з ним може статися? Повернеться!

– Нам треба його знайти! – несподівано випалила Катруся та побігла в напрямку вулиці.

Антон і Марічка здивовано перезирнулись і кинулися слідом.

4

Сказати та зробити – завжди дві великі різниці. Катруся це зрозуміла, ледве вискочивши на вулицю. Як можна знайти того, кому байдуже, куди йти? Сашко пішов у напрямку лісу. Однак Бистрицю майже повністю оточував ліс. І якщо з однієї сторони це була вузька лісопосадка, що переходила в поля, то з іншої – справжнісінький ліс, який тягнувся ген із десяток кілометрів. Звісно, місцеві знали кожен яр і пагорб, але приїжджий міг легко заблукати. Ще й уночі! Ще й засмучений!

Катруся не хотіла підслуховувати. Цьотка Люба попросила її допомогти вкласти Марка, тож дівчина двадцять хвилин провела, заколисуючи малого. І коли виходила, почула, як батьки Сашка про щось говорили одразу біля сусідського тину:

– Якщо ти думаєш, що я погоджусь на ту авантюру, то дуже помиляєшся!

– Лідо, сонечко, перестань робити проблему там, де її немає.

– Не називай мене сонечком, зрадливе ти стерво!

Дівчина зупинилася на півдороги. Якщо зараз вийти, то вони подумають, що вона підслуховувала. Якщо ж не вийти, тоді вона дійсно підслуховуватиме.

– Я бачила, як ти клеїв цю… цю…

– Кого? Оксану Петрівну? Сусідку твоєї мами? Та ми ж тільки приїхали!

– От! От! Але ти вже знаєш, як її звати!

– Вона нам двом це сказала! Ви ще так мило шепотілись, коли стіл накривали.

– Ти мені тут зуби не заговорюй, я бачила оцей твій погляд у її декольте!

– Слухай… Здрастуйте, так, Гордій Шипалко, це моя дружина, Лідія, ага, дуже приємно. Проходьте, будемо раді бачити, – чоловік стишив голос. – Слухай, перестань поводитись, як істеричка. Принаймні перед сином. Ми ніби про все домовились, і зараз ти знову починаєш. Приїдемо до Львова – повернемось до цієї теми. А зараз – не псуй свята синові. Йому й так непросто.

Дорослі віддалились, а Катруся так і залишилася стояти посеред подвір’я. Вона не знала, що їй робити з цією розмовою, вичікувала – і ось результат.

– Дядько Микола сказав, що бачив, як Сашко пройшов повз його двір, – пролунав позаду голос Антона. Катруся обернулась.

1 ... 49 50 51 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все буде добре"