Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ну, трохи…
– А давай ти в Сашка щось заспіваєш? Я бачила, там у якогось дядька гітара є.
– Ні, ти що, я ж стидаюсь…
– Ну, тоді якось іншим разом, – Марічка усміхнулась.
Ну звісно, як же вона могла забути оту її скромність. Це ж тому вони раніше навіть не розмовляли.
На відміну від однокласниць, які гарно одягались і намагалися показати свої кращі сторони, Катруся була звичайною. Наче їй подобалося ховатись від усього світу. Ззовні мила та привітна, вона була абсолютно передбачуваною й нецікавою.
– А ти б заради Антона що могла віддати? – раптом спитала Катруся.
– Усе, – не задумуючись, відповіла чорнявка, розхитуючись сильніше на гойдалці. – Я ж люблю його. А якщо любиш, значить, можеш віддати все!
– Навіть життя?
– Про що ти?
– Ну, от, наприклад, він помирає, а тільки ти зможеш допомогти, віддавши заради нього своє життя. І він житиме, а ти вже ні.
Марічка замислилась:
– Не знаю… А як він буде жити, якщо мене не буде? Так не може бути. Закохані все повинні робити разом: або жити разом, або померти також разом.
– Розумно сказала…
Марічка схилила голову до плеча:
– То я в якійсь книжці прочитала, мама їх багато додому приносить. Там закохані завжди залишаються разом, що б не сталось. А в кінці одружуються. Саме так має бути!
– А що потім? – несподівано запитала Катруся.
– Потім коли?
– Ну, коли одружились. Далі що робити?
– У книжці писало, що жили вони довго й щасливо. Напевно, так і є.
– Як думаєш, може бути, що от люблять один одного, одружились, але все не добре і не щасливо?
Марічка здивовано глянула на подругу, намагаючись розгледіти в темряві її обличчя. Вона що, думки навчилась читати? Катруся дивилася кудись перед собою, де грала музика й танцювали люди, і світло від автомобільних фар наповнювало Бистрицю химерними тінями.
– До чого тут це?
– Просто… Просто я…
– О, то ось де ви! Я вже обшукався, – з темряви вигулькнув Антон, важко дихаючи.
– Чого тобі? – суворо глянула на нього Марічка й затнулась. Антон здавався схвильованим. – Щось трапилося?
– Сашко пропав.
– Що? – скочила на ноги Катруся.
– Теж мені сказав – пропав, – непевно засміялась Марічка. – Напевно, просто відійшов кудись.
– Я чув, що він із батьками посварився й пішов кудись у бік лісу. А ніч сьогодні безмісячна, заблукати може на раз!
– Це ж Сашко… Що з ним може статися? Повернеться!
– Нам треба його знайти! – несподівано випалила Катруся та побігла в напрямку вулиці.
Антон і Марічка здивовано перезирнулись і кинулися слідом.
4Сказати та зробити – завжди дві великі різниці. Катруся це зрозуміла, ледве вискочивши на вулицю. Як можна знайти того, кому байдуже, куди йти? Сашко пішов у напрямку лісу. Однак Бистрицю майже повністю оточував ліс. І якщо з однієї сторони це була вузька лісопосадка, що переходила в поля, то з іншої – справжнісінький ліс, який тягнувся ген із десяток кілометрів. Звісно, місцеві знали кожен яр і пагорб, але приїжджий міг легко заблукати. Ще й уночі! Ще й засмучений!
Катруся не хотіла підслуховувати. Цьотка Люба попросила її допомогти вкласти Марка, тож дівчина двадцять хвилин провела, заколисуючи малого. І коли виходила, почула, як батьки Сашка про щось говорили одразу біля сусідського тину:
– Якщо ти думаєш, що я погоджусь на ту авантюру, то дуже помиляєшся!
– Лідо, сонечко, перестань робити проблему там, де її немає.
– Не називай мене сонечком, зрадливе ти стерво!
Дівчина зупинилася на півдороги. Якщо зараз вийти, то вони подумають, що вона підслуховувала. Якщо ж не вийти, тоді вона дійсно підслуховуватиме.
– Я бачила, як ти клеїв цю… цю…
– Кого? Оксану Петрівну? Сусідку твоєї мами? Та ми ж тільки приїхали!
– От! От! Але ти вже знаєш, як її звати!
– Вона нам двом це сказала! Ви ще так мило шепотілись, коли стіл накривали.
– Ти мені тут зуби не заговорюй, я бачила оцей твій погляд у її декольте!
– Слухай… Здрастуйте, так, Гордій Шипалко, це моя дружина, Лідія, ага, дуже приємно. Проходьте, будемо раді бачити, – чоловік стишив голос. – Слухай, перестань поводитись, як істеричка. Принаймні перед сином. Ми ніби про все домовились, і зараз ти знову починаєш. Приїдемо до Львова – повернемось до цієї теми. А зараз – не псуй свята синові. Йому й так непросто.
Дорослі віддалились, а Катруся так і залишилася стояти посеред подвір’я. Вона не знала, що їй робити з цією розмовою, вичікувала – і ось результат.
– Дядько Микола сказав, що бачив, як Сашко пройшов повз його двір, – пролунав позаду голос Антона. Катруся обернулась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.