Читати книгу - "Прірва для Езопа"

на Нобелівську премію, і от тоді його серце не витримало і зупинилося, але його знову таки порятували, позачергово пересадивши йому серце красуні-пушкіністки, яка їхала до бібліотеки за конкордансом і потрапила під машину (ось вам іще одна ілюстрація до Теорії Парних Випадків). Не варто і нагадувати, що у тій черзі стояли роками діти, інваліди і вагітні жінки, але, самі розумієте, у цій країні зовсім схибнулися на правосудді, і нашому оберхольцландцеві пересадовили палке серце молодої вродливої жінки із Ай-Кью 165 для того тільки, щоб просто із реанімації бідолаху потягти до шибениці.

Другою за важливістю подією був судовий процес самого Фішера із його сусідкою, яка сорок років тому побудувала курник на межі із фішерівським Grundsuck'oм. Той, хто не жив у Оберхольцланді, не може навіть приблизно уявити злочинність тієї акції. Тут треба пояснити наступне. Жоден порядний і законослухняний оберхольцландець не посадить навіть якогось кущика, не погодивши те із Amt'oм. Для кожної акції такого кшталту існує відповідний Amt, котрий призначено для узгодження будь-яких повсякденних учинків, і коли якийсь ідіот минає призначену для того випадку установу і чинить анархію на зразок фішерівської сусідки, то це і призводить якраз рано чи пізно до трагедії. З огляду на те, що толерантність Фішера не знала меж, розв'язку було відтягнуто аж на сорок років, три місяці і вісімнадцять днів, бо саме тоді Фішер дізнався від Amt'y по зведенню будиночків для садового інвентаря, що він не має права спорудити його саме на тому місці, де збирався, якраз поруч із тим курником, бо відстань між будиночками для домашньої птиці і будівлями для лопат мала перевищувати один метр сорок вісім сантиметрів, а отже, Фішер повинен був би будувати халупку для грабельок на сорок три сантиметри ближче до своєї хати, що було теж неприпустимо, вже за приписами відносно відстаней між житловими приміщеннями і підсобними приміщеннями. І якось так вийшло, що на величезному Grundsiick'y Фішера не знаходилося більше жодного підходящого місця, бо там усе з чимось межувало. І коли наш працьовитий поштар звернувся до своєї доброї сусідки із проханням розібрати незаконно побудований курник, бо ті кури повиздихали іще в першу зиму, і з того часу він слугував лише зборищем для привидів, котрі час від часу вчиняли такий лемент, що Фішер не міг очей склепити, виявилося, що ота жінка, яка була колись навіть у нього закохана, а може якраз тому, що була колись у нього безнадійно закохана і у такий спосіб хотіла помститися, сказала, що краще вмре, аніж дозволить знести залишки курника. І ото усей той час, як ми тягалися Європою із одним лише бажанням пустити якомога більше грошей за вітром, наш бідний друг вів справжню війну, і то не на життя, а на смерть.

Вони відтепер стояли, кожен із свого боку вічнозеленого паркану, за принципом — я не жадібний, я лише хочу ту землю, яка до моєї садиби примикає.

А учора, розповідав він далі, пролилось, як ніколи, багато крові. Одноокому Зеппі роз'юшили носа, Сімону, тому, що живе навскіс від повногрудої Хільдегардт, набили гулю на голові, а сама Хільдегардт мало не стікла кров'ю, як відтягувала від каплички Лені, ту що минулого року овдовіла, і у тої розщібнувся пояс, і об його гостру пряжку Хільдегардт врізала пальця. Стільки крові бідний Фішер не бачив із часів останньої світової війни. Фішер був тією подією дуже пригнічений і навіть намовляв нас відмовитися від нідерхольцландських булочок, які сам тим часом наминав, аж за вухами лящало.

Але усі ним перелічені події блякли у порівнянні із трагедією, котру він, як добрий оповідач, припас наостаннє і яка загрожувала винищити багатовікову культуру краю. Виявляється, що одразу після нашого від'їзду, продажні місцеві політики дали згоду на будівництво — чого б ви думаєте нам бракувало? — а-е-ро-пор-ту! І вже за якихось кілька днів з усього світу натягли до цього затишного і благословенного краю будівельну техніку і нагнали гастарбайтерів. Оте вавілонське нашестя розхапувало набудовані нордландцями вілли, котеджі, будинки і курники наче свіжоспечені булочки, які вони купували, до речі, виключно у нідерхольцландців, через що останні страшенно розбагатіли і поводилися, як то і годиться скоробагатькам, презирливо і зверхньо, хоча, по правді, вони поводилися так само і раніше, як були голожопими, прошу пробачення, голодранцями.

Рутландці тепер працювали у три зміни, залучивши до роботи старих, інвалідів і дітей, і теж казково багатіли, провіщаючи усім чисто гастарбайтерам гроші і кохання багатих місцевих жінок, з усіма витікаючими із того кохання вигодами — законним шлюбом, законним у цьому раю Aufenthalt'oм і вже довіку — неробство і розкоші від процентів з капіталу законної дружини.

Лише оберхольцландці, останній оплот традицій і символ непідкупності, не улились до того колективного безумства і, наче першохристиянські пастирі, проповідували загальнолюдські цінності, як ото домівка, затишок, поміркованість і безкористя, збираючи тим часом підписи на центральних площах метрополії, хоча ті акції уже і не могли зупинити нещадну навалу бульдозерів, іноземців, поганих манер і, як недалекий вже результат, виродження оберхольцландців як народу.

Трагічно було і те, що ряди проповідників ріділи, бо декотрі оберхольцландці самі наближали ту розв'язку, продаючи свої домівки і виїжджаючи світ за очі. Та золота лихоманка уражала навіть старих і порядних. Його сусіда навпроти, наприклад, той, що за три хати праворуч, у свої дев'яносто два роки продав успадковану іще від прадіда хату і із торбою грошей завіявся до Лас-Вегаса, де стрів одну дуже непорядну молоду жінку шестидесяти років, і та молодичка протринькала всі гроші, а тоді посадовила його літак і відправила того старого дурня назад, обчистивши його перед тим остаточно. Вона украла навіть його чудові порцелянові щелепи і зубну щітку, яка, одначе, з огляду на поцуплену щелепу, уже не становила ніякої цінності.

А другий його сусіда, молодий нероба, що жив праворуч від Фішера, з`їхався із однією немолодою нідерхольцландкою — о, людська жадоба, що може потьмарити розум до тої міри! — з єдиною метою: здавати свій гарненький триповерховий, щойно вибудований палац під — прости Господи! — бордель. Справедливий в усьому Фішер не міг