Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"

вітром, з вантами, що видзвонювали і виспівували, — то зникав до верхівок щогл між хвилями, то злітав на гребені, струшуючи піну. Тент прибрано. Люки задраєно. Шлюпки піднято на палубу і закріплено. Мішки з піском покладено вздовж обох бортів, поприв’язувано дротом. На баку і на юті встановлено дві ґратчасті вежі з круглими, як казани, камерами на верхніх майданчиках. Вежі оці, покриті брезентами, надавали «Арізоні» дивного профілю напіввійськового судна. На капітанському містку, куди долітали тільки бризки хвиль, стояли Гарін і Шельга. Обоє — у шкіряних плащах і капелюхах. На руці Шельги вже не було гіпсу, але поки що він міг узяти нею коробку сірників та виделку за столом.

— Ось океан, — сказав Гарін, — і нікчемне суденце, кристалик людського генія та волі… Мчимо, товаришу Шельга, хоч би що… Боремось… А хвилі які… Дивіться — гори.

Величезна хвиля йшла з правого борту. Кипучий гребінь її зростав і пінився. Під ним усе крутіше напиналася скляно-зелена увігнута поверхня в джгутах піни. Гребінь закручувався. «Арізона» лягала на лівий борт. Виспівував дикий вітер між вітрилами, виносячи кораблик із безодні. І він, зовсім лягаючи, показуючи червоне днище до кіля, навскоси по увігнутій поверхні, вискочив на гребінь хвилі і зник у шумовинні. Зникли палуба, і шлюпки, і бак, занурилась до склепіння ґратчаста вежа на баку. Вода кипіла навколо капітанського містка.

— Здорово! — вигукнув Гарін.

«Арізона» вирівнялась, вода зринула з палуби, клівери сплеснули, і вона помчала вниз по схилу хвилі.

— Так і людина, товаришу Шельга, так і людина у людському океані… Я от пристрасно полюбив це суденце… Хіба ми не схожі?.. У обох груди повні вітру… Га?

Шельга знизав плечем, не відповів. Не сперечатися ж із оцим — закоханим у себе до захоплення. Хай тішиться, — надлюдина, та й край. Недарма він і Роллінг знайшли на землі один одного: люті вороги, а одному без другого не дихнути. Хімічний король народжує із свого черева оцього запаленого злочинними ідеями чоловіка, — той, у свою чергу, запліднює дивовижною фантазією Роллінгову пустелю. Кілок їм обом у горлянку!

Справді, важко було збагнути, чому досі Роллінга не жеруть акули. Справу свою він зробив, — не мільярд, але триста мільйонів доларів Гарін одержав. Тепер би й кінці у воду. Та ні, щось міцніше зв’язувало цих людей.

Не розумів Шельга також, чому і його не зіпхнули за борт у Тихому океані. Тоді в Неаполі він був потрібен Гаріну як третя особа і свідок. Якби Гарін з’явився у Неаполі на «Арізону» сам, могли статися несподівані неприємності. Але усунути одразу двох Роллінгу було б значно важче. Все це зрозуміло. Гарін виграв партію.

Навіщо ж йому тепер Шельга? Під час крейсування у Карібському морі були ще суворі порядки. Тут же, в океані, за Шельгою ніхто не стежив, і він робив що хотів. Приглядався. Прислухався. І йому починали мріти деякі виходи із скрутного становища.

Перегін океаном був схожий на розважальну прогулянку. Сніданки, обіди і вечері обставлялися розкішно. До столу сідали Гарін, мадам Ламоль, Роллінг, капітан Янсен, помічник капітана, Шельга, інженер Чермак — чех (помічник Гаріна), щупленький, закудланий, хворобливий чоловік з блідими пильними очима та ріденькою борідкою, і другий помічник — хімік, німець Шефер, кістлявий, сором’язливий молодик, який ще недавно помирав з голоду в Сан-Франціско.

У цій дивній компанії смертельних ворогів, убивць, грабіжників, авантюристів і голодних учених, — у фраках, з бутоньєрками в петельках, — Шельга, як і всі, — у фраку, з бутоньєркою, спокійно мовчав, їв і пив зі смаком.

Сусід праворуч одного разу випустив у нього чотири кулі, сусід ліворуч — вбивця трьох тисяч людей, навпроти — найнебезпечніша з жінок, які тільки були на світі.

По вечері Шефер сідав до піаніно, мадам Ламоль танцювала з Янсеном. Роллінг лишався звичайно коло столу і дивився на тих, що танцювали. Інші прямували в курильний салон. Шельга йшов палити люльку на палубу. Його ніхто не втримував, ніхто не помічав. Дні минали одноманітно. Суворому океанові не було краю. Котилися хвилі так само, як мільйони років тому.

Сьогодні Гарін, понад звичку, вийшов услід за Шельгою на місток і почав з ним розмову по-приятельському, мовби нічого й не сталося відтоді, як вони сиділи на лавочці на бульварі Профспілок у Ленінграді. Шельга насторожився. Гарін захоплювався яхтою, самим собою, океаном, але, певно, кудись хилив.

Сміючись сказав, обтрушуючи бризки з борідки:

— У мене до вас пропозиція, Шельга.

— Ну?

— Пригадуєте, ми домовилися грати чесну партію?

— Так.

— До речі… Ай-ай… Це ваш помічник почастував мене з-за кущів? На волосину нижче — і череп вдрузки.

— Нічого не знаю…

Гарін розказав про постріл на дачі Штуфера. Шельга заперечливо похитав головою.

— Я ні при чому. А шкода, що промахнувся…

— Отже — доля?

— Так, доля.

— Шельга, пропоную вам вибір. — Очі Гаріна, невблаганні й колючі, наблизились, обличчя знову стало злим. — Або ви киньте вдавати з себе принципову людину… Або я вас викину за борт. Збагнули?

— Збагнув.

— Ви мені потрібні. Ви мені потрібні для великих справ… Ми можемо домовитись… Єдина людина, кому я вірю, це ви.

Він не доказав — гребінь величезної хвилі, вищий за попередні, навалився на яхту. Кипуча піна накрила капітанський місток. Шельгу жбурнуло на поручні, його вирячені очі, роззявлений рот, рука з розчепіреними пальцями показались і зникли під водою… Гарін кинувся у вир.

81

Шельга не раз потім згадував цей випадок.

Ризикуючи життям, Гарін схопив його за плащ і боровся з хвилями, поки вони не перекотилися через яхту. Шельга повиснув за поручнями містка. Легені його були повні води. Він важко впав на палубу. Матроси ледве відходили його і однесли в каюту.

Туди ж незабаром прийшов і Гарін, переодягнутий і веселий. Звелів подати дві скляночки грогу і, запаливши люльку, повів далі перервану розмову.