Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Велике плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Велике плавання"

332
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Велике плавання" автора Зінаїда Костянтинівна Шишова. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 111
Перейти на сторінку:
на «Пінту», бо цієї ночі матроси, сказав він, будуть ловити рибу з борту корабля за індіанським способом — з смолоскипами. Пан дозволив йому це.

Слід мати на увазі, що «Пінта» найшвидкохідніше судно у нашій невеликій флотилії.

21 листопада десь о 12 годині ночі «Пінта», яка завжди випереджає обидва судна, зникла з виду. Пан звелів цілу ніч палити на щоглі «Санта-Марії» сигнальні вогні, щоб Пінсон міг знайти нас. Проте «Пінта» не повернулася.

Це сповнило усі серця занепокоєнням, бо кожному мимоволі згадалося, що на «Пінті» перебувають Крістоваль Кінтерро і Гомес Раскон, Хуан Родріго Бермехо, а також інші матроси, переведені на «Пінту» після заворушення. Звернули увагу й на те, що зник також Хуан Яньєс. Тепер стало зрозуміло, чому так часто розмовляв Пінсон з могерцем.

— Скільки вовка не годуй, а він усе в ліс дивиться, — сказав Хуан Роса. — Не знаю, чому ви замовчували поведінку шинкаря і не виявили адміралу його підступів.

Мене вразила відсутність Аотака. Індіанець так прихильно ставився до мене й Орніччо, що ніколи навмисне нас не залишив би. Я гадаю, що Пінсон обдурив його. Можливо, що розмови про золотоносну країну Банеке збентежили капітана, і він відважився порушити присягу, а Аотак йому потрібен як перекладач.

Кожний гадав по-своєму, але чогось певного ніхто не міг сказати.

Я кілька разів проходив повз адміралову каюту і бачив, що він, не змінюючи пози, сумовито сидить, зіпершись на руку.

До нього я не наважувався підійти. Орніччо мене уникав, Аотака забрали на «Пінту», синьйор Маріо упорядковував колекції, зібрані на островах, а матроси шепотілись по кутках. Я відчув себе дуже самотнім і нещасним.

Нудьгуючи, я зійшов на берег і самотньо проблукав кілька годин. Рух на кораблі завмер, боцман просвистав до вечірньої молитви, час було повертатися на корабель.

Проходячи біля кущів, я почув якесь хрипіння і бурчання.

Витягнувши шию, тамуючи подих, я прислухався кілька хвилин. Безперечно, в кущах ховалася якась жива істота. Я чув тяжке уривчасте дихання і звуки, що нагадували гикавку або приглушений плач. Мої очі, призвичаєні до темряви, розрізнили світлу пляму у темному листі. І, придивившись, я здивовано виявив скорчену людську постать.

Чи хворий був незнайомець, чи поранений, але він сидів, підібгавши ноги, обхопивши живіт і схиливши голову до самої землі. Він похитувався, зітхаючи і стогнучи. Охоплений співчуттям, я підійшов ближче і схилився над ним.

Як же я здивувався, коли в скорченій постаті впізнав Яньєса Крота.

— Хуан Яньєс! — мимоволі вигукнув я. — То ти не поїхав з капітаном Пінсоном?

— Хай буде прокляте ім'я Пінсона на віки вічні! — вигукнув колишній шинкар і, уткнувшись головою в коліна, заридав з таким відчаєм, що я мимоволі почав співчутливо умовляти його заспокоїтися.

Опираючись на мою руку, він підвівся, але, боже мій, в якому жахливому стані він був! Одяг його був подертий на шмаття, обличчя в синцях і гулях, нігті на одній руці вирвані з м'ясом.

— Хто тебе так розмалював? — вжахнувшись, спитав я.

Але могерець мовчав; важко дихаючи, він піднімався зі мною стежкою.

Коли перед нами появились обриси «Ніньї» і «Санта-Марії», він знову у відчаї впав на землю, рвав на собі волосся і гріб землю.

— Мене обікрали, Руппі, і обікрав мене не хтось там, а той красень Алонсо Пінсон, палоський багатій.

— Що ти кажеш, Яньєс! — вигукнув я. — Хіба ти віз з собою якісь коштовності на кораблі? І як тебе міг обікрасти капітан Пінсон?

— Горе мені, горе мені! — закричав колишній шинкар. — У мене був лише один скарб — моя карта, і ту Пінсон, обдуривши, забрав у мене!

Несподіваний здогад промайнув у мене в голові, і я сказав:

— Хуан Яньєс, перестань плакати, це не личить мужчині. Заспокойся і, якщо від цього тобі може полегшати, розкажи мені про своє горе.

У відповідь на це з уст його полилися прокльони і скарги.

— Я втратив усе майно, дім і жебраком вирушив у плавання, — промовляв він, — але недаремно я син Алонсо Яньєса, який чотири рази втрачав своє майно, одначе вмер багатієм. Ще в Палосі я палав бажанням вкласти свої гроші у починання адмірала, але після пожежі я залишився жебраком, мене приваблювали не божевільні мрії про Індію, а чутки про багатий острів Антілію, де золото, кажуть, знаходять у самородках. Він був позначений на карті старого Кальвахари, але я боявся і доторкнутися до неї, остерігаючись зарази. Від старого я дізнався, що карту продано адміралу, і він звелів її комусь перемалювати. Скільки праці й хитрощів витратив я, аби підмінити цю карту!

Я слухав могерця, затамувавши подих. Так ось, далебі, який ангел займався картою пана!

— Я бачив, — вів далі колишній шинкар, — що адмірал пливе по невірному курсу, і спробував підбурити команду. З цією метою я випустив воду з бочки, але ці кляті віслюки ніяк не хотіли бунтувати. Довідавшись, що адмірал брутально поставився до Пінсона, я вирішив, що в ньому знайду спільника. Але негідний капітан з презирством відштовхнув мене і пообіцяв розповісти про все адміралу. Мене врятувала злопам'ятність твого пана, яка перешкодила йому навіть вислухати капітана до кінця. Він ніяк не може пробачити Пінсону заступництво за Хуана Родріго Бермехо. Він не повірив командиру «Пінти» і вигнав його з своєї каюти. Тоді я вдруге звернувся до Пінсона і показав йому викрадену в адмірала карту. Я навів його на думку вирушити самому на пошуки країни Банеке, яка, можливо, і є острів Антілія. Я, а не хто інший, порадив йому забрати Аотака, бо в майбутньому він стане в пригоді як перекладач…

— Де ж карта? — спитав я, незважаючи на всю огиду, яку викликала сповідь колишнього шинкаря.

— Карта у Пінсона! — вигукнув він люто. — Ми умовилися, що відпливаємо у ніч з четверга на

1 ... 48 49 50 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велике плавання"