Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

Події наступних осінніх днів 1918 р. також відомі до найменших деталей. Українці, очевидно, були готові до такої відповіді. Подальші їхні кроки об'єктивно свідчать, що делегація УНРади відвідувала намісника, так би мовити, для годиться, аби дістати формальну відмову. Остання, на їхню думку, очевидно, розв'язувала їм руки. Керівник Військового комітету УНРади Дмитро Вітовський підписав наказ про переобрання влади на місцях власними силами та наказ підрозділам січовиків, які дислокувалися в Чернівцях, виступити до Львова. Таке блискавичне рішення, на нашу думку, свідчить про те, що воно готувалося заздалегідь, тобто до зустрічі з Гуйном. Озброєні українці наважилися на збройне захоплення влади, чим поставили себе поза законом – як іще чинним австрійським (оскільки всі вони були піддані Габсбургів), так і польським, якому належало народитися найближчими якщо не годинами, то днями.

За деякими даними, збройну допомогу повсталим надала київська Директорія, яка тим самим прямо втрутилася у внутрішні польські справи. Львів'янам передали «батарею гавбиць з амуніцією і обслугою, кілька тисяч рушниць і сотні тисяч набоїв; кілька тисяч добрих кожухів, шапок, чобіт, тепле білля, панчохи; кілька вагонів муки і цукру та 10 млн. австрійських крон». За згодою Директорії до Львова виїхав генерал Омелянович-Павленко (іменований начальним вождем УГА) і полковник Мишковський (начальник генерального штабу) – обидва «з переконання гетьманці, яких Директорія хотіла позбутися».[256]

Найперше УНРада схвалила «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Засадничий принцип – рівність прав усіх громадян (який, до слова, було відкинуто режимом Директорії). Однак це стало не лише чинником внутрішніх сварок і непорозумінь всередині «об'єднаної УНР», але й одним з найважливіших факторів її нежиттєздатності.

Питання про автора (чи авторів) Основного закону ЗУНР не з'ясовано. Проаналізувавши архів ЗУНР, який зберігається в Українському католицькому університеті ім. Папи Климента VIII в Римі, о. І. Нагаєвський зробив висновок, що автором проекту Конституції ЗУНР був ієромонах ЧСВВ, визначний богослов, науковець та громадський діяч, один з найближчих співробітників Митрополита Андрея о. Плятонід Філяс[257]. У розмові з автором цієї роботи в Римі у вересні 1996 р. ректор УКУ Кир Іван (Хома) повідомив, що проект Конституції ЗУНР написали Митрополит Андрей, єпископи Йосафат, Коциловський, Григорій Хомишин та о. д-р Філяс, які перебували тоді в Перемишлі.

9 листопада було створено вищий орган виконавчої влади ЗУНР – Тимчасовий Державний секретаріат (згодом – Рада Державних секретарів Західно-Української Народної Республіки) під головуванням Костя Левицького. «Перебрання влади Державним секретаріатом було імпровізоване, як імпровізоване було й перебрання влади в краю, – зауважив у зв'язку з цим один з активних учасників процесу. – Ми не мали, як це зробили чехи, наперед визначених мужів до відповідних ділянок нашого державного життя. Лише великий запал і жертвенність населення спричинилися до того, що перебрання влади нам цілком удалося». «Жоден з наших провідних політиків, – вів він далі, – не виїздив на довші політичні студії поза Львів, щоб навчитись, як провадити політику. Ми не мали між нами ні Масариків, ні Бенешів, ні їм подібних політиків».[258]

Провідні політики ЗУНР (у центрі – Петрушевич). Грудень 1918 р.

Відсутність національних Бенешів та Масариків спробували компенсувати обранням Президії з 9 осіб на чолі з Петрушевичем[259]. 9 листопада створили виконавчий орган – Державний секретаріат, якому, найперше, доручили «виробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу»[260]. Листопад був місяцем гарячкової розбудови нової держави. Розбудовували, головним чином, на папері. 16 листопада побачив світ конституційний закон «Про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки», який запровадив її новий адміністративний поділ на 49 повітів. Кордони ЗУНР на східному напрямку було поширено на схід від р. Сян, загальна площа її склала близько 40 тис. кв. км, із 4 млн. населення[261]. 4 січня було визначено форму політичного ладу (закон «Про Виділ Української Національної Ради»). Закон, треба сказати, був цілком шизофренічний, оскільки поєднував непоєднуване – «колегіальний принцип голови держави із принципом одноособового шефа держави»[262]. Закон, зокрема, передбачав, що ця інституція виконуватиме «функції, що звичайно входять в обсяг уповноважень президента держави». Президентом Виділу став Петрушевич[263]. Другим законом «Про внесення змін до Статуту УНРади» ці функції передали Президії Виділу на чолі з тим-таки Петрушевичем[264]. Сформовано було і новий склад Держсекретаріату на чолі з Сидором Голубовичем.