Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вітряк, Славчо Чернишев 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"

297
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітряк" автора Славчо Чернишев. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 55
Перейти на сторінку:
їй про ту історію, яку він старанно приховував ось уже стільки років.

Дівчина подумала, що він битиме матір, і пожалкувала про свій вчинок. Але Мортій вискочив на вулицю й попрямував до центра містечка. Заспокоївшись трохи, Доменіка пішла попередити матір. В глибині душі знову піднялась колишня ненависть до того, хто мучив її матір, і надала їй рішучості. Нехай тільки спершу повернеться живий-здоровий Сашо… Нехай спершу повернеться!


Колка і вночі залишився стежити за дідом, який ще завидна зачинився в хаті і не виходив до самого ранку. Коли зовсім смеркло, Максим з Андрієм зайняли позицію над печерами, якраз на скелях фіорду. Звідти було видно всю скелясту ущелину й невелику частину темного моря. Десь близько десятої години знялася буря, і хлопці зрозуміли, що Моко скористається з цього, щоб пробратися до печер. З одного боку, це було добре, але з другого — ні, бо в такому разі буря й темрява заважали б їм побачити шхуну. Могло статися й так, що бандити, — якщо вони зловили Саша, — не поїдуть до печер, остерігаючись засади. А куди ж тоді?

Хоч як пильно вдивлялися в темряву ночі, вони все одно не помітили, як входив Моко у фіорд і як вибрався під самим носом у них. На світанку буря вщухла, небо проясніло, а загадка так і лишилася загадкою. Хлопці вирішили нічого не починати доти, поки не повернеться Мокове судно.

Наступні два дні минули в безплідному, напруженому чеканні і чергуванні біля печер. Моко повернувся аж надвечір третього дня. Продавши на базарі кілька ящиків риби, він разом з Кіром Привидом пішов пиячити в в казино. Саша й сліду не було. Максим з Колкою возились біля свого старого корита, чекаючи, доки смеркне, щоб обшукати Мокову шхуну. Андрій стежив за дідом. Через деякий час Мортій з'явився в казино. Певно, прийшов зустрітися з Моком.

— Я загляну, — шепнув Колка.

— Немає потреби. Вони за нами стежать з казино, — стримав його Максим. — Нехай смеркне.

Небо було криваво-червоне — на вітер. Незабаром його вкрили важкі фіолетово-сині хмари. Стало темно, хоч око виколи. Хлопці залізли в Мокову шхуну, але Саша там не було. Трюм був порожній.

Забравши по дорозі Андрія, Максим з Колкою попрямували додому. Необхідно було рятувати товариша. Кожна хвилина могла стати вирішальною.



НА ВОЛОСОК ВІД СМЕРТІ

Саша дуже довго вели нескінченними лабіринтами два помічники поручика. Один з них освітлював шлях електричним ліхтарем, і хлопець намагався запам'ятати місця, якими проходили. Але незабаром відмовився від цього. Це були зовсім інші галереї, не ті, якими він ходив з екскурсією. Сашо зовсім розгубився серед цих ангелів і чортів, левів і ведмедів. Звідси навряд чи виберешся, та ще й в такому скрутному становищі, в якому він зараз перебуває. Хлопцеві знову стало все байдуже, почало здаватись, що він дивиться якийсь кінофільм, але не вболіває за долю героя. Можливо, через те, що сам був героєм цього фільму, а може, й тому, що жодна стежка не вела звідси на білий світ. Власне, це була не байдужість, породжена безсиллям і примиренням, а по суті рішення будь-що діяти залежно від обставин. Якщо загине, то загине, а вибереться — почне жити іншим життям, гордий і сповнений свідомості власної гідності, чесно виконаного обов'язку. Віднині його девіз: хай буде, що буде! Мабуть, саме так народжується сміливість. А насправді — чого тільки не зробиш у скрутному становищі!

Бандити полізли з хлопцем через новий вузький прохід, пройшли ще трохи, і перед здивованим Сашом відкрилась фейєрична картина. Десь унизу, на дні страшенної безодні, розкинувся табір банди. Два потужні рефлектори освітлювали величезний зал. Сталактити і сталагмити в їх світлі утворювали фантастичні постаті й тіні. Було напрочуд красиво! Внизу стояли розіпнуті намети, похідні столи й стільці, радіостанція, невеликий двигун, електрична кухня… Чого там тільки не було!

Саша повели вниз такими крутими гвинтовими східцями, що у нього аж голова запаморочилась. Такі самі східці хлопець помітив і з протилежного боку печери. Провожаті, похмурі й мовчазні люди, штовхнули його до якогось намету, який виявився продуктовим складом. Сашо чув, як вони посідали за стіл і почали пити. Хлопець довго прислухався, бо думав, що ті говорять пошепки, але його провожаті мовчали, пили горілку і, певно, грали в шахи. Тільки фігури та склянки час від часу постукували об стіл. Сашо почав обмірковувати план втечі, але незабаром відмовився від цього. Він потрапив у такий полон, з якого було важко втекти.

Поручик повернувся з новими бандитами. Зброю вони, певно, склали десь в іншому місці. Він глянув на зв'язаного Саша, вдарив його ногою і вийшов. З першого погляду Сашо відчув, що це звір, і в душі пообіцяв провчити його. Він розумів, що тепер такі наміри не варті нічого, але тим сильнішим стало почуття ненависті до бандита, і він поклявся не здаватись до останнього подиху. Настав час, коли безсилля перетворюється в силу.

Новоприбулі попоїли, випили і почали грати в карти. Втома і напруження далися взнаки, і Сашо заснув. Коли він прокинувся, бандити все ще грали, і хлопець утратив почуття часу. День і ніч злились у безкраї, нудні й тягучі години. Бандити входили й виходили, грали в карти, пиячили, пищала радіостанція, хтось хропів, — усе змішалось докупи. Кілька разів Сашо просив води й хліба, але ніхто на нього не звертав уваги. Хоч би дозволили трохи ноги розім'яти, походити. Може, зрозумів би з якогось випадково сказаного слівця, який сьогодні день, котра година, що вони думають робити. Але ті не говорили про такі речі, а коли й говорили, то це відбувалось далеко від Сашової тюрми, йому страшенно хотілось їсти, голод мучив і знесилював. Потім усе минуло. Все тіло немов отерпло. Але десь в глибині душі надія ще жевріла бліденькою іскоркою. Він був певен, що Доменіка віднесла його записку і що хлопці думають про нього. Не залишать же вони його у вовчій пащі. Шкода, що не розповів їм

1 ... 48 49 50 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітряк, Славчо Чернишев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітряк, Славчо Чернишев"