Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

• Карнаухів (за Д. Ребет — «професор з Волині»)-,

• Шкурат («обсерватор екзильногоуряду УНР»).

Провід Зборів УГВР — член Бюро Проводу ОУН(с-д), «командант запілля УПА» Ростислав Волошин (голова), Микола Дужий, член Проводу ОУН (секретар Президії).

За 5 днів нарад, їх учасники обрали керівні органи Визвольної Ради у складі 9 осіб. Ще раз назвемо їх поіменно: Кирило Осьмак (президент), Василь Мудрий (перший віце-президент), о. д-р Іван Гриньох (другий віце-президент), Іван Вовчук (третій віце-президент). Роман Шухевич обійняв посади Голови Генерального Секретаріяту (формально — виконавчого органу УГВР, тобто її «уряду») та генерального секретаря військових справ. Петро Полтава став його заступником, Микола Лебідь дістав призначення на посаду генерального секретаря закордонних справ, Ростислав Волошин — справ внутрішніх, Ярослав Біленький став генеральним суддею. «Інші уряди мали бути затверджені пізніше».

На зібранні 11–15 липня, за Шанковським, було сформовано і Закордонне Представництво (ЗП) УГВР у складі 11 осіб. Вони мали» полагодивши свої організаційні й особисті справи, виїздити впродовж місяця за кордон». Це — Іван Вовчук, о. Іван Гриньох, Микола Лебідь, Василь Мудрий, Зенон Пеленський, Василь Потішко, Мирослав Прокоп, Дарія Ребет, Павло Турула, Петро Чуйко, Лев Шанковський. За кордоном «мав до ЗП УГВР, — пише Шанковський, — ще приєднатися інж. Євген Врецьона, член УГВР, який за кордоном виконував доручення ГК УПА»[154] (тобто особисто Р. Шухевича — Д. Я.)[155].

Таким чином, на території України станом на кінець літа — початок осені 1944 р. залишилися 13 або 14 членів УГВК та її Генерального Секретаріату.

Як склалася їх доля?

«Залишенці» УГВР

Інакше, як трагічною, долю їхню назвати не можна. Судіть самі. З їхнього складу 1944 р. загинули в бою з НКВС Волошин (22 серпня; за іншими даними був страчений за наказом Шухевича) та Позичанюк (22 грудня). Коваль (ймовірно, Осьмак) був поранений 23 серпня, потрапив до полону 12 вересня. Лоґуш (Мешко) — «перебралася до Європи». Де після 1944 р. перебував О. Лоґуш мені з’ясувати не вдалося, але помер він по війні в США. Теоретично, саме ці люди зустрілися, написали, обговорили та ухвалили оприлюднити всі 4 документи, про які йшлося в розділі «Документи УГВР».

1945 р. у Самборі за невідомих обставин помирає Біленький. 4 червня потрапляє до полону Дужий. Опинився у Франції Шумовський. У підпіллі залишаються 5 або 6 членів УГВР, які нібито ухвалюють цитовані вище накази про нагородження, надання військових звань та відозву «До українського народу під московсько-більшовицькою окупацією».

1947–1949 рр. обійшлися без втрат для членів УГВР. Але від 6 червня 1948 р. ніяких ознак її існування як інституції на території сучасної України тим часом не виявлено.

1950 р. загинули в боях Шухевич (5 березня) та Дяків (28 листопада), 31 березня потрапив до полону Лаврівський (Хмільовський).

Взимку 1951/1952 р. гине передостанній член УГВР, провідний теоретик ОУН(с-д) (освіта — незакінчена медична), 32-річний Федун (Полтава)[156].

1954 р. чекістська куля перериває життя Охримовича.

Із ретроспективи дня сьогоднішнього очевидно: тим, кому вдалося якимось дивом вирватися на Захід, невимовно пощастило. Хоча б померли у своїх ліжках, в оточенні рідних та близьких. Спочивають вічним сном на упорядкованих, доглянутих цвинтарях. Не така доля спіткала тих, кому судилось залишатися деякий час живим на рідній землі. Наприклад, президентові УГВР Кирилові Осьмакові.

Кирило Осьмак, «президент» «України»

Присвячую персонально кожному українцеві, який нарікає на свою долю, життя, дружину, дітей, Україну, роботу, друзів і взагалі на всіх і на все.

Він потрапив до чекістського полону менш ніж за 2 місяці після обрання. Перший документ про затримання датований 13 вересня 1944 р. Затриманий він був під іменем Коваль Іван Пилипович. На першому ж допиті 15 вересня в Дрогобичі заявив: «Я вважаю себе громадянином Польщі».

25 серпня 1947 р., не витримавши катувань, визнав, він — Осьмак. Пряма мова: «Мої покази були вимушеними внаслідок надзвичайних та систематичних насильств наді мною з боку слідчої частини МДБ УРСР». У «Пояснювальній записці» свойому керівництву чекісти звітували: «починаючи з 13 вересня 1944 р. і по 25 серпня 1947р., вперто приховуючи свою злочинну діяльність, абсолютно не бажав давати ніяких свідчень, застосовував багато легенд і всіляко намагався приховати таємницю обрання його «президентом» УГВР».

«З санкції керівництва Міністерства Держбезпеки» до нього застосовувалися «нічні допити» та «засоби фізичного впливу». Били його «гумовими кийками до непритомності». З 13 вересня 1944 р. по 13 жовтня 1947 р. Кирило Осьмак витримав 152 допити, в т. ч. 86 нічних—і це тільки за офіційною довідкою, поданою керівництвом тюрми N2 м. Києва військовому прокуророві Київської військової округи.

Катувань виявилося не досить. До Осьмака «був вміло підведений внутрішньокамерний агент (Липолець Степан Семенович), який і схилив його до подання правдивих свідчень щодо своєї злочинної діяльності». Врешті-решт Осьмак показав: на Зборі УГВР він виступав під псевдонімом «Нагорянський Марк» (в іншому варіанті — «Горянський Марко», це єдина згадка про такий псевдонім, на яку я натрапив; інші відомі мені джерела того не підтверджують). На Зборі Осьмак, за його словами, представляв ОУН(с-д), а його кандидатуру висунув провід ЦП ОУН(с-д).

Участь у Зборі взяли «22 чи 23 представники». До керівного складу УГВР всіх було обрано під псевдонімами (окрім Мудрого): голова «Тур» — Роман Шухевич, «Костецький» (2-й віце-президент), «Голубенко» (3-тій), члени Президії — «Вільшанська», «Вировий», «Володимир Орлович»/«3елен-ко» (Зенон Пеленський), секретар внутрішніх справ — «Чепіга» він же «Павленко», «справжнє ім’я — Ростислав, прізвища не знаю»), секретар іноземних справ — «Ярополк», а також секретарі фінансів та контрольний («прізвищ не знаю»).

Говорив чекістам про те, що, за запискою Пеленсько-го, приїхав до Львова, де 11 червня 1944 р. взяв участь у засіданні «Ініціятивного комітету», яке «за участі 9 чи 10 осіб» відбулось у приміщенні археологічного інституту на Пл. Ринок, 10.

«Ініціатива створення УГВР, — стверджував замордований Осьмак, — належала бандерівцям, і тому вони висунули кандидатуру Президента УГВР з числа учасників своєї організації. Бандерівці-галичани вирішили обрати