Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

 — Лисиці частенько навідуються. А от вовків чи кабанів я жодного разу не зустрічав. Може, вони й є, проте наш хутір оминають. Та й взагалі, тварин нема чого боятися. Якщо когось і варто остерігатися — це двоногих хижаків…

Макс знову вимкнув камеру.

Я подумала — навіщо, адже така цікава тема.

 — Кого ви маєте на увазі? — запитала.

У погляді Марини, зверненому в бік чоловіка, раптом побачила осуд.

 — То він, мабуть, про чупакабру, — сказала вона дещо квапливо.— Чули про такого звіра?

 — Щось дуже давно бачила по телеку, але геть нічого не пам’ятаю…

 — Чупакабра схожа на собаку, але пересувається на задніх лапах, стрибає, мов той кенгуру. Теж цупила в нас кролів. Ото Сергій і сказав, що її слід остерігатися, бо це звір не вивчений наукою, може й на людину кинутися. 

 — Я думала, що це всього лиш вигадки, містифікація,  — здивувалася я. — А ви бачили ту чупакабру?

 — Та так, як оце вас, — запевнила жінка. — Сидить на краю лісу, і дивиться у наш бік, і здається, ще й хитро посміхається. То поки Серьожа не виніс рушницю та не бахнув у її бік — так і сиділа. А як почула постріл — тут її й слід простиг…

От так, мимохіть, ми почали з розвитку фермерства та підприємництва, а завершили розмову таємничою чупакаброю. Крім того гостинні господарі нагодували нас із Максом обідом та напакували чималу торбу, де був не лише мед, а й кроляче м’ясо, яйця та різна городина.

Коли ми попрощалися і наш мотоцикл вибрався на сільську ґрунтову дорогу, що петляла берегом річки, раптом мотор чмихнув і заглух. Поки Макс розбирався з причиною неполадок, я  все-таки наважилася висловити думку, яка прийшла в мою голову ще раніше.

 — Максе, а тобі не здається, що чупакабру вони вигадали?

 — Навіщо це їм?  — гмикнув він.

 — Можливо, хотіли відволікти мою увагу від чогось іншого…

 — Не знаю, навряд… Але ж ти не будеш наполягати, щоб вирізати цей епізод із сюжету? Він може стати справжньою сенсацією… Скажи чесно, тобі, міській мешканці, цікаво слухати роздуми про те, чим годувати кролів та як робити сир із козячого молока?

 — Ну так, для загального розвитку… чому б і ні?

 — Та я думаю, що нікого особливо ця інформація не захопить. А от  невідома науці загадкова тварина — це вже тягне на сенсацію. Потім можна буде зняти продовження теми…

 — Ну, як кажуть, “най буде”... А куди ти звертаєш?

 — Є тут гарна місцинка, можна покупатися. Я ж обіцяв, що заїдемо на річку, — сказав він.

 — Але я не взяла купальника…

 — Так тут і нікого немає, тільки ти і я.

Мотоцикл знову завівся, і ми рушили далі. Проте я вже не почувалася так безтурботно, як зранку. 

Скоріше за все, оце “ти і я” ніби дряпнуло мене, викликало легку тривогу. Так само, як і слова Сергія про двоногих хижаків, котрі його дружина швидко замаскувала під історією про чупакабру.

“Ти стаєш неврастенічкою, — подумки покартала себе я. — У всьому бачиш якісь підступи, злочинців чи маніяків. Може, треба підлікувати нерви?”

Тим часом мотоцикл звернув на затишну галявину, оточену з усіх боків вербами, і Макс заглушив мотор.

 — Ось ми і приїхали, — сказав він. — Тобі подобається?