Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Грег із Салітаном закивали головами.

— Але, сонечки мої, — Яна по-діловому схрестила руки на грудях, — розкажіть тепер мені, що ж привело нашого герцога в такий пошарпаний вигляд? Ви розповідали, що він повернеться злий як чорт, але він був явно стомлений, наче його всю ніч чорти містом тягали.

— Ми не можемо, — розвів руками Грег, подумавши про себе, наскільки леді мала рацію у своєму формулюванні щодо їхніх нічних пригод. — Іхав він злий. А з палацу, якщо затримувався, завжди повертався саме злим.

Яна криво посміхнулася:

— Гаразд, шпигуни. Передайте Сандру, що завтра я приїду як завжди, тож від тренування йому не відвернутися, буду ганяти, що тушканчика по пустелі.

Через годину

Прокинувся Альберт справді у надзвичайно бадьорому настрої. Тіло ніби скинуло років п'ятнадцять, від колишньої тяжкості та втоми не залишилося й сліду.

Спробувавши згадати, чому він лежить на підлозі, герцог піднявся на ноги та з подивом витріщився на стільці, що стояли біля нього.

Спогади останніх хвилин його свідомого "неспання" поверталися з великим небажанням, ніби в забутті їм було набагато краще.

Альберт пам'ятав, як зайшов у тренувальний зал і застав там четвірку гравців у карти.

Побачивши Баса, він не здивувався. Адже сам учора, пам'ятаючи про суперечку на бажання з Яною, поспішив виконати її прохання з перебудови екіпажу. Як-не-як, свій виграш він отримав не зовсім чесним шляхом і це було слід виправити. Тому було логічно очікувати на прибуття з Яною кота. Але побачити Баса з картами в лапах — це було вже надзвичайною подією. Тим більше, що грали Яна з Басом разом з його повіреними.

Другим дивним фактом була поведінка Яни.

Чому замість тренування вона змусила його лягти й почала витворяти з його спиною казна-що?

Тяжкий вечір, безсонна ніч з гонитвою по всьому місту в спробах знайти Яну, що втекла з Басом, неспокійний ранок суттєво давали про себе знати. Невже він мав такий жахливий вигляд, що Яна вирішила якимись своїми іншосвітними прийомами зняти його втому?

Від цієї дівчини можна було очікувати чого завгодно, але варто було віддати Яні належне — зараз Альберт почував себе, наче наново народженим.

— Салітан! — крикнув Сандр, виходячи із зали.

Настав час нагадати цьому пройдисвіту, що Джерелу взагалі не слід знати головного шпика в обличчя. Що за непрофесійний підхід? Раніше Салітан ніколи не допускав таких промахів.

— Так, Ваша... Світлість, — Салітан, витріщивши очі, дивився на герцога.

— Поясни мені, будь ласка, що ти робив у тренувальному залі?

— Вибачте, пане. З вами все гаразд? Як ви себе почуваєте?

— Салітан! — Альберт не міг зрозуміти, чому його фактотум ігнорує питання. Такого раніше не траплялося. — Я запитав тебе.

— Думаю, Грег на нього відповість краще, — пролепетав Салітан і кинувся геть коридором.

Нічого не розуміючи, Альберт подався слідом.

Служниця, яка зустрілася йому на шляху, зойкнула, впустила мітелочку, якою змітала пилюку, та завмерла, безглуздо ляскаючи очима.

«Що за дивна реакція», — подумав було герцог, але, вирішивши, що, можливо, служниця просто нова й вперше побачила господаря, рушив далі.

Грега та Салітана він знайшов біля свого кабінету.

— Чому вона не попередила, що буде так? — пошепки спитав Грег, зиркаючи на Салітана.

— У кабінет, обидва! — втрачаючи самовладання, гаркнув Сандр.

Грег із Салітаном, переглянувшись, зайшли слідом за господарем до кабінету.

— Я чекаю пояснень, — прогарчав герцог Сандр і кивнув на крісла.

Сам же він сідати не поспішав, його розбирала злість і бажання поставити на місце слуг, що затіяли невідомо що.

— Пане, — приречено зітхнув Грег, — думаю, вам варто спочатку глянути на себе в дзеркало.

Альберт здивувався такій відповіді — він точно не очікував почути подібне, але все ж таки відповів:

— Якщо це необхідно, щоб ви нарешті змогли мені пояснити, що тут відбувається, несіть дзеркало.

Салітан із Грегом схопилися одночасно й кинулися до дверей. Було таке враження, що кожен з них страшенно боявся залишитися з герцогом наодинці.

Трохи поштовхавшись у дверях, вони все ж таки вискочили разом. Через п'ять хвилин знов разом повернулися, несучи велике кругле дзеркало. За їхніми змовницькими обличчами герцог одразу збагнув, що винуватці встигли про щось домовитися. Тим гірше для них.

Поставивши перед Сандром дзеркало, обидва одразу сковзнули назад до крісел.

Альберт, проклинаючи на чому світ стоїть своїх довірених осіб, підсунув до себе дзеркало.

Спочатку він навіть не зрозумів, що не так.

У дзеркалі відбивався він, а не якийсь звір, як можна було подумати, дивлячись на переляканих Грега з Салітаном. Ось тільки у відображенні герцога не було сивих пасм на скронях, та й мережа дрібних зморшків кудись поділася, погляд був злим, але надзвичайно ясним, з легкими сполохами вогню у зіниці.