Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іринка нервово шипіла на мене та їла собі серце переймаючись хворобливим. Я трохи психувала в себе, бо й так проблем лишняк, а тут ще одна, яка явно для мене зайва і які я зарадити нічим не можу. Але налякана подружка варіантів «забити» мені не залишала.
- Де його ліки? – запитала я Ірку, коли вже сил моїх не стало дивитися за її уболіванням.
- В кульку.
- А кульок де?
- В машині.
- Неси! – виразно повела я очима. – Зараз лікар під’їде, треба ж йому показати, що він тут їсть.
- А? А! Біжу,- підірвалася вона з місця.
А я залишилася стерегти мажорчика.
- Що ж ти такий бідолайчик? – бубоніла я до себе, милуючись потугами Еміля розповісти мені, що життя – це відбірна гидота. – Таке враження, що доля тебе проти шерсті гладить. І таке буває, але чого до мене то? Щось в мене вже теж зріє думка, що я з бідою, як з рідною мамою живу. Де ж ти моє солоденьке життя, без усілякої містики та несподіваних пасажирів?
Й поки я вела філософську розмову з життям, у квартиру повернулася захекана Іринка.
- Ось, я все принесла, - виклала вона пакет переді мною.
Майже слідом пролунав дзвінок у двері й прибув лікар.
Владислава Сергійовича, мені порекомендував мій брат. З ним ми й ганяли моїх демонів, або підлаштовували мою свідомість під нову реальність. Щоб ми там не робили, але тільки завдяки його титанічному труду я стала з дому виходити.
Тож, ситуацію він швидко оцінив. Вивчив усі ліки, що вживав Еміль. Дістав свою валізку й зробив укол хворобливому. Після уколу того попустило, він розслабився, з обличчя зникла блідість, що так налякала мене спочатку, його дихання стало рівним і він заснув.
А тепер Влад взявся за нас. Про ліки він розповів цікаве. Особливо про один препарат, який мав багато побічки, зокрема: високу збудливість, агресивність, безсоння, стомлюваність, галюцинації. Після такого лікування з хлопчиком треба серйозно попрацювати. Я напросилася, щоб він сам попрацював з Емілем. Ми отримали список нових рекомендацій і наказу не випускати Еміля з очей.
Мене перекосило, але той удар долі я стійко сприйняла. Щастя так і плужить. Влад пообіцяв завтра розпочати роботу з Емілем й уточнив куди йому прийти. Іринка благальними оченятками дивилася на мене, ну як же, дитинка загинається, саме пропаде…
- Я заберу його до себе, - прийняла вона вольове рішення.
І мені б зрадіти, проте знаючи фарт мажорчика, піддати небезпеці сім’ю Іринки, мені вже совість не дозволила.
- В мене буде. Але ти забезпечуєш їжею й кілька годин в день сидиш з ним, - неохоче видушила з себе.
Я точно знала, яка це невдала думка. І я про неї пошкодую. Я вже шкодую. Але з іншого боку – це ж не на завжди. Всього лише тимчасово треба потерпіти. А я доросла жінка. Я впораюся. Кілька днів точно впораюсь.
- Дякую! – щиро подякувала вона й мені знову стало незручно.
- Гаразд! Тоді я буду о десятій ранку, - підбив висновки нашої розмови Влад.
Влада я провела й закрила двері. Коли повернулася, то Іринка стояла над хлопчаком й поправляла йому ковдру.
- Капець у нього, а не доля, - поглянула вона на мене й клянусь в її очах вже збиралися сльози.
- Нормальна в нього доля. Просто дехто голову використовує виключно для того, щоб їжу до рота пхати.
- Йому двадцять. Уся його сім’я померла. Від такого будь-хто може зламатися.
- Іринко, не драматизуй. Все, що нас не вбиває – з тим можна жити.
- Я твій цинізм іноді ненавиджу, - прошипіла вона.
- Цинізм все ж значно краще, чим істерика. Не переймайся. Їдь додому й відпочинь. Завтра чекаю від тебе їжу і час. Я його стерегти весь час не зможу…приб’ю раніше. Тож не затримуйся.
- Еміля не чіпай! – приголубила вона мене поглядом.
- Не буду, - з найчеснішим виразом на обличчі витримала її погляд.
- Я попрошу тітку завтра прийти й подивитися за Емілем.
Перспектива бачити в моїй квартирі ще одну морду не потішила, але з іншого боку я можу закритися в кабінеті й жити там. А в цьому щось є.
- Гаразд! – дала я свою згоду. – Не переживай за злиденного, він спить. А в тебе є діти та чоловік, які теж хочуть твоєї уваги.
- У нас з чоловіком все чесно. І він і я працюємо, тож і з діточками час ми проводимо порівну. Сьогодні його черга.
- Як демократично.
- У всіх є право на свободу.
- Ага! І про право. Треба мені ще один дзвіночок зробити.
- Роби. А я пішла. Завтра пришлю тітку й заїду ввечері.
- Чудово!
Як тільки провела Іринку, взялася за телефон й набрала номер Зоряна. Чекати довелося довго, дуже довго…але я не здавалася.
- Скажи мені, що це дуже важливо? І ти знайшла хлопця? – почула я його втомлений голос.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія», після закриття браузера.