Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Тепер беремо твердження Ол. Полторацького. Він говорить, що «ми запроваджуємо машини не для полегшення умов праці в першу чергу, а в першу чергу для того, щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на вищий технічний щабель». Вірно це? Чи не наклеп це на нашу партію? Найсправжнісінький! Що країну ми хочемо й поставимо на вищий технічний щабель, що стихію ми хочемо перемогти й переможемо – це так, але піднімаємо ми країну на вищий щабель не для того, щоб підняти (себто не заради спорту), перемагаємо ми стихію не для того, щоб перемогти (себто не заради здійснення пустопорожньої авантури), а саме для того, щоб полегшити важкі умови роботи трудящих, щоб вивести цих же трудящих із того «несправедливого урядження матеріяльних дібр», що їх в нього, в несправедливе урядження, поставив відгодований капітал. Запровадити машину для полегшення тяжких умов роботи трудящих, для полегшення тих умов, в яких вони були до революції, це зовсім не значить стати на точку погляду «філософів неробства», бо полегшуючи умови праці, машина від праці не звільняє. Але проповідувати запровадження машини «не для полегшення умов праці», а «для того, щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на вищий технічний щабель», – це значить мислити перемогу стихії для перемоги стихії, «вищий технічний щабель» для «вищого технічного щабля». Це значить сповідати й пропагувати буржуазний ідеалізм, той ідеалізм, який пропагує Шпенглер, Донцов та інші ідеологи фашизму, той незамаскований ідеалізм, який вже й зробив з Полторацького так зв. «надлюдину».

І справді, нахватавшись «інфернальних філософій», ця жалюгідна «надлюдина» не тільки з невимовним «геройством» попльовує в нічних вартових «триповерховими лайками» (хай пробачать мені нічні вартові це вимушене порівняння), але й викидає гасла проти… проти полегшення умов праці робітничо-селянської маси. Зрозуміли, тов. Европенко-Европацький, сенс вищеподаної цитати? Зрозуміли? Ну, так тоді давайте знову звернемось до «критики».

– «Усмішка «Індустріялізація», – пише Полторацький, – вся побудована на мотиві – «Ой, дайте індустрії, ой, дайте». «Давати індустрії, – продовжує він же, – нам ніхто не буде. Ми вже взяли її тому 12 років».

Читаємо «усмішку». О. Вишня в цій усмішці, як бачите, іронізує з тих українців-хуторян, що засвоїли собі індустрію в вигляді того (від предків) «мотора», про який саме і співають у відповідній відомій пісні («подивися, дівчинонько – який я моторний»). І «ой дайте індустрії» кричить тут не автор, а саме той же таки відсталий хуторянин. Просить по суті він не індустрії, а вищезгаданого «мотора» (… щоб потім з повним правом крутитись на одній нозі й проспівати весело: «подивися, дівчинонько, який я моторний»). При чому ж тут 12 років?

– «О. Вишня в «усмішці» «Раціоналізація», – продовжує Полторацький, – безсило скаржиться на те, що: “машину десь побачили – ой, не підходь, бо так тобі й голову одкрутить». «Ні, – робить він висновок, – рішуче такі безсилі зойки й скарги не відповідають нашому активному підходові до села, індустріялізації, раціоналізації. Це філософія Махатма Ґанді, але не радянська».

Беремо «усмішку». Читаємо: «було досі в нас емоціо, тепер треба переключитись на раціо». Автор починає з висміювання метод виховання дітей в атмосфері відьом, вовків, домовиків тощо. Продовжує іронізувати над тим темним селянином, що ще й досі машини жахається, як чорта («ой, не підходь»). Чим же кінчає? Кінчає агітацією проти патріярхальної (для нашого часу) обробки землі («а трипілля лапи позакандзюблювало») й памфлетним ударом по «смушевих шапках», що в них «повно емоцій» і цілковита відсутність «рації». При чому ж тут Ґанді. Щоб пересмикнувши, блиснути задрипаною «ерудицією»?

Усмішка «Він такий… він може». Зміст її. Селяни «купили трактора», привезли. Спробували – «працює добре». Повернувся механік до города, сів на трактора Іван. Не вміючи поводитися з машиною, Іван наробив такого, що все село налякав. Висновок – без города – селові не обійтись, і другий висновок: їдь, Іване, до міста, вчись на тракториста.

Які ж махінації проробляє над цією мініятюркою той же таки «морфолог»? «Машину тут показано, – говорить він, – річчю зовсім неприступною для селянина». Запитуємо: відкіля ж це видно, що саме такою тут показано машину? Відповіді не дістаємо. Чи можна дати відповідь на запитання, з чого ж видно, що машину показано річчю приступною для селян? Можна! Як же буде виглядати ця відповідь? А саме так: коли б автор хотів показати трактора річчю неприступною, то що б він зробив? Він би примусив цього трактора наробити лиха, самому (себто тракторові) зіпсуватись і залишити селян, так би мовити, «біля розбитого корита». Що зробив автор? Автор підсунув Іванові «підходячу пружину» і… «трактор став». І ставши, що зробив трактор? Добродушно «похитав головою»: мовляв, диваки, я зовсім не такий страшний, як ви думаєте, треба тільки навчитись поводитись зі мною. Подібний цей факт до тлумачень «морфолога»?

– «Остап Вишня свідомо фалшує карти, – продовжує далі Полторацький, – і протиставляє концепцію свою, ним улюблену: село темне, відстале і без міста воно нічого не може зробити». «Ця назадницька лінія… йде супроти лінії активізації села».

Це вже, знаєте, тов. Европенко-Европацький, називається, по-перше, договорилися до нікуди, а по-друге, називається ще раз ствердити наш висновок щодо вищезгаданої «нерівноправности». Так і по-вашому – вважати, що село все може зробити без міста, це значить стояти на назадницькій лінії? Так і по-вашому треба втлумачувати селові, що воно може бути незалежним від міста? І саме за наших умов, коли куркуль тільки частинно зліквідований, коли біднота й середняцтво реконструюють своє господарство під проводом хоч би тих же двадцятип'ятитисячників? Коли глитайня веде шалену агітацію проти закликаних біднотою й середняцтвом робітників міста? «Парле ву франсе же ву прі»? Чи може це свідома агітація? Може це не «інфернальна філософія геніталій»? Га?

– «Автор випустив з-під своєї уваги, – пише далі Полторацький, – що в місті живуть, крім бюрократів, напр., індустріяльні робітники».

Це твердження ми зустрічаємо якраз після розбору «усмішки» з городським «механіком», саме тоді зустрічаємо, коли він привозить селові трактора. Що це твердження ніяк не в’яжеться з фактами – це, звичайно, «морфолога» теж не обходить. Не обходить його, звичайно, й такі, скажімо, гуморески, як «Дід Матвій» (– «Робітники в місті свідоміші, от і взялися за шефство, щоб допомогти вам». – «Он воно що, – відповідає дід, – ото значить ми їм раніше допомагали, а тепер вони нам»). Все це його не обходить, бо йому треба обов'язково обеззброїти Вишню.

«Коли, скажімо, в мініятюрці «Шлях до соціялізму» Вишня показує добрий селянський кооператив, то це безперечно для того, щоб «вихвалити роботу сільського кооперативу» й «усіляко заплямувати роботу «великих об'єднаних правлінь»: як же, у Вишні єсть ще й «усмішка» «Підкачала», а в цій «усмішці» говориться про «кооперативне місто», а в тому кооперативному місті