Читати книгу - "Престиж"

27 лютого 1896

Примирився із самим собою, з Олівією і навіть із Борденом!

Обмежусь стислим записом: запевнив Олівію, що кохатиму її вічно й пообіцяв ніколи не бачитися з міс Макферсон (слова дотримаю).

Крім того, я вирішив припинити ворожнечу з Альфредом Борденом, хай би як він мене провокував. Я досі чекаю від нього якоїсь публічної витівки — помсти за мій паскудний вчинок у Кембриджі, але не реагуватиму на підбурювання.

5 березня 1896

Борден пішов у наступ раніше, ніж я очікував. Він здійснив успішну спробу принизити мене під час мого вико­нання добре відомого, але популярного трюку під назвою «Трильбі». (Асистентка лежить на дошці між спинками двох стільців; потім стільці відсувають, і вона немовби зависає в повітрі.) Борден примудрився сховатися за лаштунками.

Коли я відсував другий стілець від дошки, де лежала Гертруда, він швидко підняв запону, і всі побачили Адама Вілсона, який сидів навпочіпки й смикав руків’я механізму.

Я дав знак опустити завісу і завершив показ.

Не маю наміру мститися.

31 березня 1896

Нова атака Бордена. Надто швидко!

17 травня 1896

Нова атака Бордена.

Цей інцидент неабияк здивував мене, адже я знав напевно, що того вечора він теж виступав на сцені, але якимось чином устиг дістатися готелю «Грейт Вестерн» на протилежному кінці Лондону, щоб зірвати мій виступ.

Та я не мститимусь і цього разу.

16 липня 1896

Я настільки зневажаю Бордена, що віднині не напишу жодного слова про нього. (Сьогодні ввечері він здійснив чергову атаку, проте я навіть не думаю про помсту.)

4 серпня 1896

Минулого вечора я виконував відносно новий трюк, де використовується обертова грифельна дошка, на якій я пишу крейдою прості фрази, підказані глядачами. Коли дошка заповнюється, я різким жестом перевертаю її… Оце так диво! Ті самі фрази написані на іншому боці.

Сьогодні, перевернувши дошку, я виявив, що весь мій текст безслідно зник. Натомість хтось залишив по­слання:

БАЧУ, ЩО ТИ ВІДМОВИВСЯ ВІД НОМЕРА З ТРАНС­ПОРТУВАННЯМ.

ЧИ ОЗНАЧАЄ ЦЕ, ЩО ТИ ТАК І НЕ РОЗКРИВ ­СЕКРЕТ?

ПРИХОДЬ ПОДИВИТИСЯ НА РОБОТУ ПРОФЕСІОНАЛА!

Хай там як, але я не мститимусь. Олівія, яка мимоволі знає все про нашу ворожнечу, погоджується з тим, що мовчазне презирство — найкраща відповідь.

3 лютого 1897

Нова атака Бордена. Як же мені набридло це повторювати щоразу, як я розкриваю щоденник!

Він стає більш нахабним. Хоча ми з Адамом ретельно перевіряємо кожен предмет реквізиту як до, так і після виступів, і на додачу оглядаємо службові приміщення перед самісіньким початком, сьогодні ввечері Бордену таки вдалося пробратися до трюму сцени.

Я виконував трюк під простою назвою «Зникнення дівчини». Цей номер тішить як артиста, так і глядачів; він не потребує складного реквізиту. Моя асистентка сидить на звичайному дерев’яному стільці в центрі сцени. Я накриваю її великим простирадлом. Охайно розгладжую брижі. Постать дівчини вимальовується під тонкою тканиною. Особливо чітко видно голову та плечі — доказ її фізичної присутності.

Аж раптом я плавним порухом знімаю простирадло… і всі бачать, що стілець порожній! На сцені теж нікого немає, крім мене. Мої єдині «асистенти» — стілець і простирадло.

Сьогодні, знявши з Гертруди покров, я, на мій подив, виявив, що нажахана дівчина досі сидить на стільці. Я остовпів.

Але найстрашніше було попереду. Зненацька кришка люку відкинулася, і на сцену вистрибнув якийсь чоловік, одягнений у фрак і мантію; шовковий циліндр і шалик доповнювали вбрання. Сповнений диявольської холоднокровності, Борден (то був він!) скинув циліндр, уклонився публіці і неквапливо рушив за лаштунки, залишаючи за собою шлейф тютюнового диму. Я побіг слідом за ним, рішуче налаштований битися, проте мою увагу відвернув сліпучий спалах прямісінько над моєю головою.

Із колосників спустився світловий щит; яскраво-блакитні літери склалися в слова:

«ПРОФЕСОР МАГІЇ ВИСТУПАТИМЕ В ЦЬОМУ ТЕАТРІ ВЕСЬ НАСТУПНИЙ ТИЖДЕНЬ!»

Бліде блакитне сяйво залило сцену. Я дав знак розпоряднику, що стояв за лаштунками, і завіса нарешті опустилася, приховавши від глядачів мій розпач, приниження і гнів.

Повернувшись додому, я розповів Олівії про те, що трапилося.

— Ти маєш помститися йому, Робі,— сказала вона.— Треба добряче провчити його!

Цього разу я погодився з нею.

18 квітня 1897

Сьогодні ми з Адамом уперше продемонстрували публіці нашу версію «транспортування». Репетирували понад тиждень. З технічної точки зору виконання було бездоганним.

Проте оплески були радше ввічливими, ніж захопленими.

13 травня 1897

Після довгих тренувань і репетицій ми з Адамом покращили номер із транспортуванням і досягли такого рівня, перевершити який буде неможливо. Наша співпраця з Адамом триває півтора року, і за цей час він навчився імітувати мої рухи та жести з дивовижною точністю. Варто йому вбратися у такий самий костюм, в якому виступаю я, нанести трохи гриму, одягнути перуку (надзвичайно дорогу), і він перетворюється на ідеального двійника.

На жаль, щоразу, коли ми виходимо на сцену, сподіваючись на карколомний успіх, млява реакція публіки дає нам зрозуміти, що глядачі лишилися байдужими.

Гадки не маю, як зробити мій трюк більш видовищним. Два роки тому одна лише обіцянка включити його до програми збільшувала мої гонорари вдвічі. Сьогодні він мало кого цікавить. Тривожні думки не дають мені спокою.

1 червня 1897

До мене долітали чутки, що Борден «удосконалив» свій номер, але я не звертав на них уваги, оскільки давно не відвідував його покази. Заінтригований, я вирішив, що нам з Адамом варто завітати до Ноттінгему, де Борден виступав цілий тиждень. (Сьогодні ввечері на мене чекають в одному з театрів Шеффілду, проте я виїхав із Лондону на день раніше, аби потрапити на виставу Бордена дорогою до місця призначення.)

Замаскувавшись за допомогою сивої перуки, накладок на щоки, зношеного вбрання і непотрібних окулярів, я влаштувався на своєму місці в третьому ряду. Сидячи за кілька футів від Бордена, я спостерігав за тим, як він працює.

Нарешті все прояснилося! Борден суттєво змінив трюк. Він уже не ховається в ящиках. Не марнує зусилля на дурнуваті розваги — жбурляння м’ячів і циліндрів (до цього тижня я теж застосовував подібні дешеві прийоми). І він не користується послугами двійника.

Упевнено заявляю: Борден не користується послугами двійника. Мені відомо геть усе про двійників. Я бачу їх неозброєним оком. Не маю жодних сумнівів, що Борден працює сам.

Перша частина його номера демонструвалася на тлі драпірування, що перегороджувало сцену аж до кульмінаційного моменту. Коли запона була піднята, глядачі побачили величезну кількість паруючих посудин, оповитих шнурами ящиків, колб і пробірок, а над усім цим науковим приладдям простягалися переливчасті елект­ричні дроти. Здавалося, ми зазирнули до лабораторії божевільного вченого.

Борден — не виходячи з образу дивакуватого французького професора — розгулював серед реквізиту і просторікував про небезпеку роботи з електричним струмом. Час від часу він поєднував кінці дротів або опускав їх у колби з газом, лякаючи публіку моторошним блиманням або гучним тріском. Довкола нього літали іскри, а над головою стелилася хмаринка блакитного диму.

Завершивши підготовку, він дав знак оркестру, і пролунав барабанний дріб. Борден схопив два товсті дроти