Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Ага. Так буває, коли йдеться про свідомість обожнюваного героя-вожака.

Розкопка-301 насупилася, коли я її урвав.

— Ця теорія базується на передумові поширених і хаотичних бойових сутичок, масових раптових смертях і загальному порушенні зв’язку. Описані обставини дійсно були характерні для різних етапів кампанії на Новому Хоккайдо.

— Гм.

— Інше гіпотетичне місце сховку — Міллспорт. Історики тієї доби стверджували, що родина Макіти мала досить повноважень у середньому класі, щоб мати доступ до приватного збереження. Багато компаній, що володіють інфоскладами, успішно проводили юридичні битви й захищали анонімність таких стеків. Загальна місткість таємних сховищ у Міллспорті й прилеглій агломерації оцінюється в понад…

— А в яку теорію більше віриш ти?

Конструкт замовк так різко, що її рот так і не закрився. Проекцією пробігли брижі. Коло її правого боку, лівої груді й на обох очах заблимали крихітні символи машинного коду. Її голос зазвучав так, ніби вона читала зазубрене.

— Я — службовий конструкт від «Цифрових систем Гаркани», налаштований на базовий комунікаційний рівень. Я не можу відповісти на це запитання.

— Значить, ніяких власних думок, га?

— Я сприймаю тільки інформацію і допустимі градієнти її вірогідності.

— Мені підходить. Порахуй все. Де найбільша ймовірність?

— За наявною інформацією, найімовірніший сценарій той, в якому Надя Макіта була на борту джеткоптера квеллістів на Алабардосі, потрапила під вогонь супутника, була ним випарувана і відтоді перестала існувати.

Я знову кивнув і зітхнув.

— Ясно.

Сильва повернулася за кілька годин, принісши свіжих фруктів і повну термокоробку пряних пирогів з креветками. Ми поїли, майже не розмовляючи.

— Змогла пробитися до них? — спитав я її десь посеред їжі.

— Ні, — вона жувала й хитала головою. — Щось не так. Я все відчуваю. І їх теж відчуваю, але не можу нормально звузити сигнал, щоб встановити канал передачі.

Вона опустила очі, й наморщила чоло, ніби від болю.

— Щось не так, — тихо повторила вона.

— Ти ж не знімала хустку?

Вона глянула на мене.

— Ні, не знімала. Хустка не впливає на мою функціональність, Мікі. Тільки бісить.

Я знизав плечима.

— Нас обох.

Вона перевела очі на кишеню, в якій я зазвичай тримав вирізані кортикальні пам’яті, але нічого на сказала.

Решту дня ми не лізли одне одному під ноги. Сильва більшу частину часу сиділа за котушкою даних, коли-не-коли змінюючи зображення на кольоровому екрані, не торкаючись його. Раз вона була пішла до спальні й пролежала там з годину, дивлячись у стелю. Зазирнувши туди по дорозі до власної спальні, я побачив, що її губи нечутно ворушилися. Я освіжився в душовій, постояв біля вікна, випив кави і з’їв фруктів, яких не хотів. Нарешті я пішов надвір і потинявся біля підніжжя гніздища, уривчасто балакаючи до Розкопки-301, що з якоїсь причини взялася тягатися за мною слідом. Можливо, вона хотіла пересвідчитися, що я нічого не розвандалю.

В холодному гірському повітрі засіла якась невизначена напруга. Наче секс, якого не сталося, наче переміна на гидку погоду.

Ми не зможемо сидіти тут довіку, розумів я. Десь воно мусить урватися.

Але натомість смеркло, і після ще однієї односкладової спільної трапези ми рано розійшлися по ліжках. Я лежав у змертвілій тиші шумотривкої хатини, уявляючи нічні звуки, яким здебільшого було місце в південнішому кліматі. Мене раптом угріло тим, що я мусив бути там десь два місяці тому. Посланське навчання — зосередься на безпосередньому середовищі й розберися — утримувало мене від думок про це в минулі кілька тижнів, але коли з’являлося трохи часу, думки знову зіскакували на Новопешт і Трав’яний Обшир. Не сказати, що без мене б сумували, але певні укладені угоди тепер загули, і Радул Шегешвар задумається, чи не означає моє мовчазне зникнення того, що мене розкрито і впіймано, з усіма супутніми мороками, що могли дотягтися до нього на Обширі. Шегешвар був мені винен, але то був борг неоднозначної вартості, а з південними мафіями краще цю палицю не перегинати. У гайдуків нема етичної дисципліни якудзи. А промовчавши на кілька місяців більше, ніж погоджено, я наблизився до останньої межі.

Долоні мені знову свербіли. Генетична сверблячка від палкого бажання вхопитися за добрий камінь і рвонути вгору, геть звідси.

Зізнайся собі, Мікі. Час від цього відірватися. Твої списантські деньки закінчилися. Було весело, і ти здобув собі нове обличчя й долоні гекона, але треба знати міру. Пора вертатися на свою стежку. До своєї роботи.

Я перевернувся на бік і вирячився в стіну. З іншого боку, Сильва, безперечно, лежала в такій самій тиші, в такій самій ізоляції автоформи. Можливо, в такій самій портовій хитавиці порушеного сну.

І що мені робити? Покинути її?

Ти чинив і гірше.

Я побачив осудливий погляд Орра. До чортової сраки ти торкнешся, а не до неї.

Почув голос Ласло. Я довіряю тобі, Мікі.

Ага, — знущався мій власний голос. — Він довіряє Мікі. З Такеші Ковачем він ще не знайомий.

А що як вона та, ким себе називає?

Ой, та годі. Квеллкриста Сокольнича? Ти чув, що сказав автомат. Квеллкриста Сокольнича перетворилася на летючий порох за сім сотень метрів над Алабардосом.

Тоді хто вона така? Привид зі стека. Може, вона не Надя Макіта, але вона точно вважає себе нею. І вона вже точно ніяка в біса не Сильва Ошіма. То хто вона?

Чортзна. Хіба це має бути твій клопіт?

Не знаю, а ти?

Твоя проблема в тому, що якудза витягла тебе саменького із якогось архівного стеку і підписала на те, щоб тебе винести. Трясця, як поетично. І знаєш, він же, певно, і непогано впорається. Ресурси він точно матиме — глобальний ордер, пам’ятаєш? І можеш закластися, що його мотивація загострена, як та бісова бритва. Ти ж знаєш, як закон дивиться на подвійне зачохлення.

І просто зараз єдине, що прив’язує все до чохла, що на тобі — це жінка в сусідній кімнаті та її низькоштибні дружки-найманці. Тож що скоріше ти від них відріжешся, рвонеш на південь і повернешся до своєї роботи, то краще для всіх учасників.

До своєї роботи. Ага, оце точно вирішить всі твої проблеми, Мікі.

І годі вже мене так називати, чорт тебе бери.

Я дратівливо відкинув ковдру і виліз із ліжка. Прочинив двері на щілину й побачив, що кімната стояла порожня. Стіл із переливчастою і яскравою в темряві котушкою даних, купа з наших двох рюкзаків, що сперлися один на один у кутку. Світло Хотея намалювало на підлозі блідо-помаранчеві фігури у формі вікон. Я голий пішов