Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

А святий Кирило в келії своїй почав безмовствувати. Не могло сховатися місто на вершині гори ані світильник утаїтися під сподом скільки-бо від слави людської втікав, настільки більше прославляв його Бог, кажучи: "Того, що прославляє Мене, прославлю". Тому з різних країв і міст багато духовних і мирян приходили до нього задля користи: було слово його сіллю розуму розчинене, і благодать Божа виливалася з уст його, і всі з насолодою його слухали. Бачив же те поставлений замість нього архимандрит Сергій Азаков, почала заздрість його перемагати, думав, що зневажають його ті, які приходять до блаженного Кирила, — і лютував через те вельми. Заздість-бо не вміє надавати переваги корисному. Преподобний же Кирило, довідавшись про архимандритове на нього лютування, не образився на нього ані не дорікав йому, незлостивий і праведний серцем, але, даючи місце гніву, пішов звідти в монастир Різдва Пречистої Богородиці, названий Старим, і перебував там. Мав велике бажання віддалитися від світу в пустелю і завжди про те молився до Бога і Пречистої Богоматері. Взираючи на Богородичну ікону, говорив: "Пречиста Матір Христа, Бога мого, ти знаєш, що всю свою надію в Бозі я на тебе поклав з юности своєї. Сама-бо ти, як бажаєш, настав мене і вкажи мені шлях, яким піду, і покажи мені місце, для спасення добре". Так часто зі сльозами молився і незабаром отримав прошене. Господь-бо волю тих, що бояться Його, чинить і молитву їхню, разом з Пречистою Матір'ю своєю, чує.

Був у преподобного Кирила звичай щоночі співати акафіст Пречистій Діві Богородиці перед пречистим її образом. Коли однієї ночі він, за звичаєм, співав акафіст, у серці своєму мав бажання пустельного життя і за те із зітханнями молився. Коли дійшов до написаного в акафісті місця "Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімся на небо...", розчулився серцем і перестав читати — думав собі, як високий у величі божества свого Христос Господь на землі став смиренним чоловіком у тілі, і хотів віддалитися від світу задля Його любови — щоб Він його до висоти богобачення возвів. І збудилося в ньому гарячіше бажання у будь-який спосіб віддалитися від світу в пустелю задля любови Божої, і почав ретельніше зі сльозами молитися до Господа і Богородиці Діви, щоб наставили його, як спастися. І зразу почув голос дивний у келії, який з висоти повітря промовляв: "Кириле, вийди звідси, рушай на Біле озеро — і добрий спокій віднайдеш. Там-бо тобі приготував Я місце, на якому спасешся". Преподобний швидко відчинив віконце келії — побачив світло велике, що сяяло з неба до північного краю, де ж Біле озеро, і променем, наче перстом, показувало йому місце поселення. І дивився святий, стоячи наляканий, і бачив очима те місце далеко, що показувалося йому, наче близьке. Дивився ж, поки не зникло з очей дивне те світло небесне. Коли закінчилося те дивне видіння, відчув, що серце його сповнилося радости миру, і зрозумів, що Пречиста Богородиця не зневажила його, і з великою вдячністю молився акафісти. Цілу ніч ту без сну перепровадив, молячись у піднесенні духу. І з подивом міркував про голос, що був йому, і видіння — веселився і славив Бога. Мав же там духовного брата на ім'я Терапонт, вірного й любого. Прийняв-бо той постриг разом зі святим. Бував же Терапонт той на Білому озері. Питав святий у Терапонта, чи є на Білому озері місце, де можна безмовствувати ченцеві. Терапонт же сказав, що багато там є добрих місць для усамітненя.

Домовились обидва, вийшли з монастиря і вирушили в дорогу до Білого озера, покладаючись на Бога. Досягнувши за багато днів білоозерських країв, обходили різні місця в пустелі, і ніде преподобному Кирилові не полюбилося, аж поки не прийшли на вказане йому у видінні місце, де нині є монастир. Туди прийшовши, зразу пізнав те місце, і полюбив його вельми, і, помолившись, сказав: "Ось спокій мій, тут оселюся, бо Пречиста Матір вибрала його. Благословен Господь Бог віднині і довіку, що почув молитви мої". І зразу поставив хрест на місці тому, і вдячний канон відспівав на славу Пречистої Богородиці, і розповів Терапонтові про видіння, яке було йому в монастирі про місце те. Обидва подякували Богові і Пречистій Богоматері й осіли там. І спершу викопали собі в землі малу келію, прожили якийсь час разом. Тоді вирішили розлучитися, бо блаженний Кирило повної безмовности хотів. Кирило-бо на місці залишився, а Терапонт недалеко звідти відійшов, десь за п'ятнадцять поприщ, і знайшов місце для себе добре, оселився на ньому в Бозі, де після того й монастир, коли зібралися до нього брати, влаштував і збудував церкву в ім'я Пречистої Богородиці — чесного її Різдва. І нині той монастир, що називається Терапонтовий, благодаттю Божою поширений, і примножений, і прекрасно збудований.

Місце ж те, де преподобний Кирило оселився, — це був бір і ліс густий, і не було поблизу поселення людського. Гарне було місце, кругле, водами навколо, наче стіною, загороджене. І жив там отець святий у келії, у землі викопаній, постницькі пустельні здійснюючи подвиги й повстаючи на невидимого супостата. Через якийсь час двоє християн пустелею йшли, знайшли цього святого і дивувалися його настільки суворому перебуванню — і користали з богонатхненних слів його. І почали після того часто приходити до нього, бажаючи бачити світле лице його, благословення ж від нього сподоблятися і приймати користь. І приносили потрібне старцеві. Імена ж їхні були Авксентій, на прізвисько Ворон, і Матей, Кукос названий, який пізніше був пономарем тої обителі. Розповідали ті чоловіки річ таку. Багато років перед тим землероб один, Ісая на ім'я, жив поблизу місця того, де святий Кирило оселився. Той Ісая і ті, що з ним, часто чули голос дзвонів і дивний спів на місці тому, а найбільше в дні недільні і святкові. І не лише Ісая, а й инші люди, що минали те місце, дзвони на ньому і співи чули. Тому ж і багато разів у час дзвону приходили на те місце — хотіли бачити, звідки дзвони і співи чутно. Голоси чули, очі ж нічого бачити не могли — і