Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"

291
0
22.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Витязь у ведмежій шкурі - 3" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 92
Перейти на сторінку:
Розділ 3

Дивлячись на сервірування столу, можна було припустити, що Митрофан був прихильником давньої української мудрості, яка каже: «Насипай більше. Багато — не мало. Що не з'їмо, то понадкушуємо». А може, хлопцеві після монастирського посту від достатку в голові замакітрилося? Навряд чи він коли-небудь у житті не просто бачив стільки їжі, а ще й мав до неї вільний доступ.

Простіше кажучи, Митрофан виклав на стіл усе, що знайшов на кухні і зміг донести. Окіст, пару ковбас, голівку сиру, хліб, гірку цибулин і жменю часнику. Окремо в невеликому вагані красувалася квашена капуста. А завершив сервірування тим, що нарубав усю цю їжу величезними шматками. Втім, за мого нинішнього росту це не мінус, а плюс…

Правило старшинства хлопець дотримувався твердо. Сидів перед накритою поляною, ковтав слину, але навіть шматка хліба зі столу не взяв. Дивився на їжу, як заворожений, і чекав мене.

Зробивши запрошувальний жест, я схопив шматок ковбаси і засунув у рот. Відкусив, скільки влізло і став жувати, задоволено муркочучи, наче великий кіт. Ага, розміром із тигра.

— Ваша світлосте! — частково здивовано, почасти обурено вигукнув Митрофан. — А помолитися перед трапезою?!

Тьху, диявол. Я думав, він мені шанує, а це все лише монастирське виховання. Хоча хто я такий, щоб освячені століттями традиції засуджувати. Пам'ятаю, дідусь завжди перед їжею рота хрестив. Поспіхом, без фанатизму, швидше за все, навіть не замислюючись над тим, що робить. Але все ж.

Доведеться підтримати. Я зробив урочистий вираз обличчя, наскільки дозволяли розперті ковбасою щоки, і поважно кивнув. Потім повільно й не менш поважно вказав на чоло. Натякаючи, що я не забув, просто звертаюсь до Творця подумки.

Проскочило. Хлопець поставився до моїх примх з розумінням. Щоправда, сам слова молитви забурмотів уголос:

— Очі всіх на Тебе, Господи, уповають, і Ти даєш поживу всім своєчасно, простягаєш Твою щедру руку і всіх задовольняєш милістю Своєю…

Беручи посильну участь у процесі подяки, я заплющив очі і лише кивав у такт… Потім хлопець замовк і по кімнаті немов луна загуляла від мого чавкання. Я навіть очі розплющив. Ні, не почулося. Монашок старанно надолужував втрачене за роки примусової аскези. Але не забуваючи час від часу кидати на мене запитальні погляди.

Що ж, я хоч і хазяїн свого слова, але для людей мені приємних можна обіцянку і дотримати. Тим більше, що як сон розуму породжує чудовиськ, так і відсутність інформації породжує домисли.

— Гаразд, перший голод угамували, далі можна їсти не поспішаючи. Тобто перемежуючи процес жування розмовою. Тож ти хотів почути мою історію?

Митрофан квапливо кивнув і завмер.

— Ти не відволікайся. Говорити я буду. Тож продовжуй жувати.

Я підтяг до себе глечик із водою і старанно промочив горло. А потім почав переказувати ченцю приблизно ту саму казку, що колись зліпив для Круглія. Про долю дикого варвара, що спустився у великий світ із далеких і засніжених Карпат... Поки не побачив глузування в очах хлопця і не згадав його зауваження про мої руки.

— Ось же, зараза, розумієш… — промовив збентежено. — Я так довго й старанно вивчав цю історію, що вже й сам повірив. Звичайно ж, насправді все зовсім не так. І ти, Митрофане, будеш перший, кому я розповім правду. Не до самого денця... Не наполягай — ти не духівник, а я не на сповіді. Але більшу її частину.

Хлопець від важливості навіть почервонів. А може, лише від ситості? Он як очі посоловів.

  — Дякую, ваша милість. Господь свідок, ви не пошкодуєте про довіру, яка... Я... я... — від надміру почуттів він не зміг підібрати потрібних слів.

— Облиш, хлопче. Ти що? Ми ж із тобою тепер товариші. Чи велика заслуга народитися не в хатині, а в палаці? Адже знаєш, що Син Божий був повитий не на шовках, а на сіні в хліві, серед худоби…

— Значить, я не помилився? — задоволено сплеснув долонями той, роблячи з почутого свій висновок. — Ви дуже знатного роду.

Тут треба було остаточно визначитися, щоби потім уже не плутатися. То хто ж я: княжич чи королевич? І я, сунувши в рот чергову скибку шинки, взяв хвилину на роздум.

Тому й почув, як спрацювала перша пастка. Шуму було небагато. Все-таки портал знаходився на два поверхи нижче. А ось крик, після цього, вже прозвучав цілком чітко.

— Доннерветтер! Остолопи! Хто тут відра залишив? Ганс! Син свинопаса та свині! Нероба! Це тільки ти міг таке зробити!

Митрофан здригнувся і спробував схопитися, але я заспокійливим жестом зупинив його.

— Тихо, тихо... Пам'ятаєш, як ми умовлялися діяти?

Цього він забути не міг точно. Тому що тільки вислухавши мій план, хлопець погодився натягти одяг, знятий з трупів.

— Та що у вас тут діється? Ганс! Курт! — цей крик уже пролунав після гуркоту від падіння перекинутої лави. — Ідіоти! Знову перепилися? Де ви тільки дістаєте шнапс? Все, мій терпець урвався. Сьогодні ж доповім комтуру! І повірте, цього разу одними різками та постом не обійдеться.

Голос наближався і, з кожним словом, у мене росло переконання, що я його вже десь чув. От тільки де саме згадати не міг. Як відрізало.

Різко, від удару ногою, відчинилися двері, і на порозі з'явився високий чоловік у дорожньому костюмі та білому плащі лицаря-хрестоносця. Тевтонець однією рукою притримував полу плаща, другою — довгий меч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 4 5 6 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"