Читати книгу - "Морок, у якому тону, Ксандер Демір"

Давид

-Саш,я просила не їдь так далеко від нас! – колишня також була в шоці, немов я також з’їв її торта. Вона міцно взяла сина за руку і тримала поруч. Але..Чому вони так реагують на мене, ніби я примара? Що тут сталось, поки я був у Стамбулі?
-Але все ж добре, я знайшов нового друга.
-Друг – це якби він був твого віку, а не старший у декілька разів!
-Все добре з Сашею. Я нічого поганого не зробив хлопцю, він лише сів поруч зі мною поки я чекав Батура. – перевів погляд на друга, який всіляко ховав очі. Що відбувається? –Я Давид. – простягнув руку чоловікові Даші. Друга потрібно тримати поруч, а ворога ще ближче, як кажуть.
-Сергій. – він лише кивнув, ніяк не відповідаючи на рукостискання. Що ж.. добре..
-Гаразд. Не можу сказати, що радий знайомству. - Я скривився, і повернув свою руку до себе.
-Взагалі-то на рукостискання між чоловіками потрібно відповідати взаємністю! – обурився Саша, та штовхнув свого.. батька? Я посміхнувся від його реакції. Добре, що хоч він вихованіший, ніж Сергійко. –Мамо, а ти чому не знайомишся?
-Ми знайомі, синку. – наші погляди з нею стикнулись, але не довго тримались. Даша відвернулась.
-Ви нас пробачте, - нарешті почав говорити Батур. –Але нам з Давидом час йти. У нас важливі справи, а вам гарного вечора!
-Давид, ти прийдеш до нас погратись у мій планшет? –Сашко вирвався з рук Даші і підбіг до мене, ледве не падаючи через свої ролики, але я вчасно притримав його рукою.
-Будь обережнішим! – посміхнувся хлопцю.
-Я можу показати багато чого цікавого на ньому! Прошу, приходь! – він несподівано взяв мене за руку, від чого по моєму тілу пройшлись сироти і я, не слухаючи своє тіло, подивися на Дашу. Від дій її сина, вона також застигла на місці, але мовчала. - На вихідних! Ще буде Мія, моя подруга, точніше тітка.
-Мія? – я згадав цю маленьку зірочку. Навіть не віриться, що зустрівши її, я вже не пограюсь із нею в піску, ліплячи знову якусь черепаху. Це вже підліток, з яким важко буде домовитись. –Якщо твоя мама буде не проти..
-Я проти! –різко сказав Сергій. Що з ним?
-Якщо твоя мама, Саша, буде не проти. – наголосив, підвищуючи тон. –Я залюбки прийду до свого нового товариша. – я знову потріпав волосся хлопця і посміхнувся. –А зараз пробач, у нас з Батуром справи.
-Хай щастить!
Я підійшов до Батура, що вже доволі довгенько стояв з кимось переписуючись в телефоні і нервово посміхався. Як тільки він побачив, що я стою вже поруч, сховав телефон і ми поїхали до кав’ярні, де мали все обговорити. Але, якби я не хотів мої думки залишились там.
-Давид, ти покликав мене, що просто сидіти та мовчати? – перебив мої роздуми і я прокинувся.
-Так, пробач. Я.. я випадково.
-Все добре, я все розумію.
-Скажи, звідки ти знаєш Сашу? – я підсів ближче до стола і відпив трохи своєї міцної кави. Хоч, лікар і заборонив мені пити її, але я ніяк не зміг відмовитись від цієї звички.
-Ми ніби за спонсорство приїхали говорити, чи ні? – брюнет закотив очі, і також відпив свого напою.
-Прошу, розкажи усе, що я пропустив.
-Я не маю на це право, брате, пробач. –він натягнув посмішку і відвів погляд у бік.
-Гаразд, я все розумію.
Я поважав вибір Батура і прекрасно розумів його, хоч і в середині душі я ображався, що він мовчить і нічого не каже, але це похвально. Він іноді давав натяк, що бачився з Дашею, але виявляється все набагато складніше, ніж я гадав.
Всю подальшу розмову ми вели виключно на тему ресторану. Йилдиз згодився бути спонсором і допомогти мені. Авжеж, я міг зробити усе сам, спокійно міг. Але задля піару і розквіту потрібно залучати спонсорів. Тому я і йду на такий крок. Хоч, на якийсь здатен.