Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

Енні Леннокс на Красній площі, Москва, 1989 рік

- *

Разом з Пітером Ґебріелом, Кріссі Хайнд і близнюками Томпсонами Енні приїхала до СРСР, щоб випустити подвійний альбом під назвою “Прорив”, до якого увійшла музика 25 різних виконавців, зокрема Стінга, Брайана Феррі, Сейда, Дайр Стрейтс і Грейтфел Дед. Радянські фанати заполонили державні музичні магазини, і диски були розпродані за лічені години. Але найбільше нас вразило те, що співаки та музиканти надавали свої послуги безкоштовно, а весь прибуток йшов на користь екологічної організації “Грінпіс”. Це справило дуже, дуже велике враження. Разом з сотнями тисяч інших росіян я раптом зрозумів, що світ зовні дуже відрізняється від того, в якому ми жили. Захід став для мене світом свободи, енергії та кольору. Мені подобалася музика, відвертість, відсутність страху і незалежність мислення. Мені подобалося, як ці зірки присвячували свій час і енергію глобальним проблемам, таким як навколишнє середовище, питанням, які зачіпали і об’єднували все людство. Це було полярною протилежністю тому, як жили ми - в країні, яка придушувала музику, свободу і думку. Це викликало мої перші серйозні сумніви щодо комуністичної системи та автократичного правління; це змусило мене захоплюватися Заходом і хотіти бути частиною вільного, процвітаючого, справедливого суспільства.

- **~

Саме прийняття Михайлом Горбачовим вільного економічного підприємництва дозволило мені покращити власний добробут. Нас, переважно студентів, віком від двадцяти до сорока років, які вивчали фізику, хімію, економіку та геологію, об’єднувало спільне бажання проявити себе, досягти успіху в житті, підкорити світ. Все почалося з маленького комп’ютерного кооперативу, який ми відкрили у 1987 році. Це було те, що відправило нас у життєву пригоду, сповнену як тріумфом, так і трагедією.

Коли Горбачов оголосив у 1987 році, що університети можуть створювати науково-дослідні центри і використовувати свій досвід для надання послуг і отримання доходу, ми вхопилися за цей шанс. Ми заснували Центр міжгалузевого науково-технічного прогресу з вражаючою назвою “Менатеп”, відомий під абревіатурою “Менатеп”, продавали комп’ютери та надавали програмістів для обслуговування ІТ-систем державних підприємств і міністерств. Це була епоха комп’ютерної революції, ІТ-спеціалістів не вистачало, і країна потребувала нас, щоб підтримувати всі нові технології в робочому стані. Ми надавали якісні послуги, брали високі гонорари і отримували великі прибутки.

Більше того, попит на персональні комп’ютери ось-ось мав зашкалити. В СРСР їх не виробляли, тому ми домовлялися з людьми, щоб вони привозили їх з-за кордону, коли їхали в офіційні відрядження. Ми купували у них комп’ютери, перепрограмували їх на російські клавіатури та російське програмне забезпечення і вигідно продавали. До кінця 1988 року ми накопичили значні грошові резерви, які лежали без діла, якраз тоді, коли Горбачов оголосив, що після 72 років заборони приватного капіталу Кремль збирається дозволити створення приватних банків. Це були величезні зміни, і ми не збиралися втрачати цей шанс.

Озираючись назад, я не думаю, що люди, які впроваджували всі ці реформи, розуміли, що вони вирішували долю радянського комунізму. Вони дозволяли елемент вільного підприємництва, тому що їм потрібно було дати поштовх відмираючій економіці. Капіталістичне прагнення, бажання багато працювати і розбагатіти, на мою думку, є інстинктом у людському мозку. Комуністи придушували його протягом семи десятиліть, а тепер вони знову дали людям зрозуміти, що це можливо. Я думав, що росіяни не заспокояться, поки вся країна не повернеться до вільного ринкового капіталізму. Люди хотіли багато працювати і покращувати якість свого життя, чого вони не могли зробити за радянської влади. Вони хотіли свободи, щоб розпочати власний бізнес, прогодувати свої сім’ї та досягти рівня процвітання, який так довго вислизав від них.

- **~

Наприкінці тисяча дев’ятсот вісімдесятих років у нашому маленькому комп’ютерному кооперативі працювало 150 співробітників і близько 5 000 людей брали участь у його дослідженнях і розробках. Це були блискучі, іскрометні молоді люди, переважно студенти та недавні випускники, які щодня приходили до мене з ідеями нових проектів. Ми відчайдушно намагалися розвивати їхні революційні інновації, але не мали на це коштів. У вільному, демократичному суспільстві ми б залучили інвесторів, пояснили потенціал наших нових проектів, і всі були б у виграші. Але в ті часи єдиним джерелом грошей були офіційні державні банки. Кредити надавалися лише державним підприємствам у рамках Державного кредитного плану.

Хтось, мабуть, наглядав за мною, бо звідки не візьмись з’явився ангел: чудова пані Крушинська, керуюча відділенням державного банку, де був наш рахунок. Чомусь вона взяла на себе відповідальність допомогти нам. Вона відвела мене вбік і сказала: - Послухайте, я чула, що вам потрібен кредит. І, можливо, ви чули, що уряд щойно дав дозвіл на створення незалежних банків. Якщо ви створите такий банк, я могла б надати вам позику як офіційна банківська установа… - Вона дала мені номер контактної особи в головному офісі і запропонувала спробувати щастя. Я зустрівся з цим чоловіком, Віктором Букато, який, на мій превеликий подив, сказав, що надасть рекомендації, необхідні для написання нашого статуту. - Як би ви хотіли, щоб ваш банк називався? - запитав він мене. Це було дійсно так просто.

Протягом місяця ми створили КІБ НТП Банк (пізніше названий банком “Менатеп”), один з перших приватних російських банків з 1917 року, зі статутним капіталом у 100 000 рублів і затвердженою кредитною лінією. Це був початок нового світу. Нарешті ми змогли вийти на нові ринки, розробити нові ІТ-рішення та розпочати проекти, над якими працювали рік або й більше. Ми купили службовий автомобіль і переїхали у велике приміщення. Я почав носити костюм і краватку, і ми одразу стали схожими на дорослий бізнес.

Кредитні гроші та радість від того, що ми маємо власний банк, трохи запаморочили нам голову. Ми взялися за кілька дивакуватих проектів, включаючи імпорт коньяку “Наполеон”, але ми не дуже добре зналися на чомусь, окрім нашої основної спеціалізації. Комп’ютери та ІТ залишалися нашою опорою, особливо коли ми знайшли спосіб для наших клієнтів купувати і продавати їх у твердій валюті, тобто використовувати стабільні іноземні валюти, а не рублі. На той час рубль був неконвертованим - його не можна було використовувати для покупок за межами Росії, тому можливість торгувати доларами та іншими іноземними валютами була додатковою перевагою. Зрештою, ми заробляли стільки валюти, що мене викликали до голови державного банку Віктора Геращенка, який хотів знати, як ми це робимо. Я все йому пояснив, він переглянув