Читати книгу - "Екскурсія, Olivia Lauren"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- О Боже! О Боже! О Боже! Є повідомлення від Маркуса в запитах на переписку. – я боялась відкривати і побачити, що він написав. Він вже точно побачив звідки я, зрозумів, що побачитись вдруге ми не зможемо, але все рівно вирішив написати. – Мені страшно.
- Давай тоді я відкрию, якщо якась дурня, то видалю і зробимо вигляд, що такого ніколи не було. – Дана в своєму стилі, в неї завжди все просто.
Не сподобалась робота – просто поміняй. Не сподобався хлопець – так само просто поміняй :)
- Е ні, я сама, бо я не вмію так «просто».
- Як хочеш.
На секунду затримавши палець над чатом, зібралась з думками, сама не розумію, чому так нервую. Звичайно, хлопець класний, розумний, гарний, але не один такий на світі. Мабуть мене просто захопило те, як склалось наше знайомство.
Відкриваю.
Маркус Лі: «Ну привіт, дівчина з музею! Думав, що ти передумала грати в свою гру. Що ж, радий знайомству, Кейт :)»
Посмішка розпливлась на все обличчя, Дана не витерпіла і вирвала телефон з рук, все сама прочитала.
- Оу! Він красунчик, гарячий красунчик, глянь на ці фото!
Звичайно ж Дана вже була на його сторінці і переглядала світлини.
Так як я про нього нічого абсолютно не знаю, окрім того, що він працює в музеї, то мені теж цікаво все роздивитись. В нього є байк, він грає на барабанах, має безліч татуювань, на руках, яких не було видно під водолазкою, в якій він був при нашому знайомстві. Прямо чоловік з моїх мрій.
Багато фото з кав’ярні. Стоп! З кав’ярні, в якій я була в день відльоту, таки я його бачила тоді. Він і там працює?
- Годі вже! Підбери слинку! Треба щось йому відписати може? Скільки там у них зараз годин?
- На годину менше ніж у нас, думаю він вже прокинувся. Цікаво що він зараз робить?
- Душ приймає! Пиши давай, або я напишу, не можу так довго чекати, ця історія ніби турецький серіал. А потім жили вони довго і щасливо… Я теж хочу взяти участь у цьому, щоб мене згадали на вашому весіллі.
- Якому весіллі? Як ти це уявляєш? По відеозв'язку?
Пишу.
Кейт Мартінес: «Привіт! Сумнівалась, що ти таки захочеш пограти.»
Майже відразу бачу позначку, що він друкує відповідь.
Маркус Лі: «Довго ти збиралась з думками, щоб відписати. Фотографії мої розглядала? ;)»
Яка самовпевненість! Хоча так воно і було. Знову +1 повідомлення від нього.
Маркус Лі: «Я твої теж вже переглянув. Ти лікар?»
Кейт Мартінес: «Так, другий рік інтернатури, буду хірургом»
- О, я пішла, бо говорити тут вже немає з ким, я тону в твоїх слюнях! Не дуже романтизуй все це, бо я потім тебе не витягну! - Дана пішла, я тільки махнула їй рукою, звичайно ж пропустивши всі її слова повз вуха.
Переписка захопила нас на довго, в нас обох сьогодні вихідний, тому ми провели майже весь день разом, якщо це можна так назвати.
Я дізналась, що він не працює в музеї, просто підміняв батька, а працює в кав’ярні та виступає зі своєю групою, обіцяв скинути пару треків. З ним дуже цікаво та легко спілкуватись, я постійно посміхалась в телефон і почувалась дуже вільно з ним, в принципі, як тоді в музеї.
Маркус Лі: «Чому ти відразу не сказала, що приїхала на відпочинок і що ти взагалі з іншої країни? Твоя німецька ідеальна, думав, що ти місцева»
Кейт Мартінес: «Сама не знаю, не хотіла рушити магію того вечора…»
Маркус Лі: «Ага, як магічно я тоді налажав :)»
Кейт Мартінес: «Це ми не будемо брати до уваги ;)»
Ось так наша розмова легко і невимушено, ніби між двома давніми друзями продовжувалась весь день. Ввечері ми попрощались, я підготувалась до робочого дня в лікарні і лягла відпочивати. Заснула з усмішкою на обличчі.
Ранок не був такий спокійний як вечір, я нашвидкоруч збиралась і спішила на свою зміну, все падало з рук і в голові думки переплутувались, бо як тільки я прокинулась, то побачила повідомлення від Маркуса.
Маркус Лі: «Гарного дня тобі, красуне!»
Прості слова, а як тривожать жіноче серце.
День пройшов так як завжди, багато роботи, навчання та нової інформації, тільки тепер, я ще постійно мала бажання перевірити телефон на наявність нових повідомлень. Впродовж дня їх не було, але я побачила сповіщення про одне вже ввечері, перед тим як нас викликали на операцію. Бажання подивитись було дуже сильним, але бажання допомагати хворим ще сильнішим, тому я переключилась і на всі 100% віддалась роботі. Я хочу робити свою справу найкраще, а переписки з красенем з іншої країни мені в цьому аж ніяк не допоможуть.
Операція йшла майже всю ніч, потім ми трохи відпочили і заповнили потрібні документи. І ось вже ранок. Збираючись додому була вже стомлена, та згадала про повідомлення від Маркуса.
Маркус Лі: «Як день проходить?»
На це повідомлення я не відповіла але вже бачу наступне.
Маркус Лі: «Доброго ранку! Ігноруєш мене чи просто важкий робочий день був?
Кейт Мартінес: «Тільки збираюсь додому, втомлена, важка ніч»
Відповіді не було, сіла в свою машинку і помчала додому борючись зі сном.
Думала, що мені приємна увага Маркуса, він мабуть думав про мене перед сном, раз вирішив написати…
Діставшись додому я швиденько в душ і спати. Бачила, що є непрочитані повідомлення від Дани, але не могла вже відповісти.
Прокинувшись під обід, страшенно хотіла їсти, вдома з їжі тільки вода і хліб, який тут був, ще до мого від’їзду. Треба в магазин. Набираю Дану.
- Привіт! Не хочеш скласти компанію в супермаркет? Я вмираю з голоду!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екскурсія, Olivia Lauren», після закриття браузера.