Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - О, фіолетовий ламброджині. Здається, той, що нас ледь не підрізав. – із презирством сказав Павло.

      - Мабуть, купаються у грошах, - сказала із презирством пані Купер. – Поставили його там, де немає камер спостереження.

     - Може, в багажнику мертве тіло, - легковажно припустила Фані.

     - Або, два. – Припустив наречений, який теж полюбляв чорний гумор.

     - Може, ви в ЦРУ влаштуєтеся? – запитала тітонька Квітка. – Бо для цивільних професій ви надзвичайно кровожерливі.

      Порівняно із Київським, провінційний готель виглядав бідною сиріткою, яку постійно оббирав підступний опікун.

      - Не палац, - оглянула вестибюль пані Купер, спираючись однією рукою на ціпок, іншою на Феофанію, - але порівняно із квартирою Павла – виглядає, як заміська резиденція депутата. Павле, коли ти зробиш ремонт?

       - Тітонько, а можна це якось іншим разом! Я нервую перед зустріччю із майбутніми тестем та тещею, - нервовий наречений поставив валізи перед сакральною оселею готельного менеджера – рецепцією. – Доброго дня!

      Менеджер не поворухнувся, зате позаду нього радіо радісно повідомило, про те, що ще один шлюбний аферист безкарно зник з, вже не нудного, життя чергової довірливої пані. Фані припустила, що власник голосу перебував у розлученні.

      - Шановний, - звернулася тітонька Квітка (тим залізним голосом, що постійно змушував  її донечку Софійку, у дитинстві, зізнаватися у злочинах, які вона не вчиняла), до тимчасового володаря ключів до всіх кімнат готелю. Менеджер смикнувся і його телефонна гра завершилася. – У нас заброньовано.

     - Е… пані, - забелькотів менеджер. – Який у вас номер?

     - 329, - гордо мовила пані Купер.

     - Ага, двокімнатний. Ось, тримайте.

     В цьому готелі ключі були звичайні, а не електронні.

      - Жити можна, - констатував Павло. Фані та пані Купер погодилися, але на їхню думку готель в Києві був кращим. – О, тут навіть є фарфорова ваза.

     - Куплятимеш мені квіти, - захихотіла тітонька Квітка та, з допомогою Фані, опустилася у не дуже зручне крісло. – Фані, дитино, можеш витягти з моєї валізи ту синю сукню і повісити у шафу. Сподіваюся, вона не сильно пом’ялася.

       Турботлива дівчина кинулася до валізи, витягла сукню, що примостилася на самому верхів’ї валізи, та відчинила двері шафи.

     - З цього боку, краєвид - не дуже, - повідомив Павло, зазираючи у вікно.

     Фані заверещала, наче на неї напало стадо голодних левів.

     - Кохана, - зітхнув щасливий наречений. – Навіть якщо там бігає миша, не потрібно так голосно верещати. – Він повернувся і побачив те, що побачила Фані. – Зрозуміло, - вирячився та зблід Павло. – Мабуть, зараз ми з тобою утворимо дует.