Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Коли починається дощ , Майя Молчанова 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли починається дощ , Майя Молчанова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли починається дощ" автора Майя Молчанова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 18
Перейти на сторінку:

Ні я, ні Андрій починати розмову не поспішаємо. Жінка, схоже, трохи на мене образилася, і як тільки останні промені сонця зникли за обрієм, почала на нас з натяком поглядати. Адже нижні полиці її...

Запалюється світло, і вона демонстративно позіхає, починаючи активну діяльність із підготовки до сну. В цілому, встала я сьогодні рано і проти відпочинку нічого не маю, тому «рибкою пірнаю» на свою верхню полицю, намагаючись не думати про те, як буду злазити. Звично тягнуся до телефону, заводжу будильник і засинаю. Жартую. Намагаюся заснути. Кручуся, верчуся... Духота стоїть нестерпна, навіть незважаючи на відкрите вікно, і я з одного боку боюся, що зварюсь у цій консервній банці, а з іншого, що захворію. А це було б зовсім прикро.

Зрештою, я все-таки провалююсь у дрімоту (адже, варто було поїзду зупинитися хоча б на кілька хвилин, я, як будильник, миттєво прокидалася). Музичний супровід у вигляді чогось богатирського храпу за стінкою навіть описувати не буду, це і так зрозуміло кожному, хто хоч раз намагався заснути в нічному поїзді.

Звісно прокинулася я без особливого настрою, зате з відчуттям чужого погляду. Повертаю голову, дивлячись на сусідню полицю, але Андрій спить. Не буде ж він прикидатися. Дивлюся час: 4:30. До прибуття ще година. Автобус до потрібного мені містечка виїжджає о 6:00 тож маю все встигнути.

Знаючи, що вже не засну, намагаюся тихесенько дістати вологі серветки та “вмитися”. Вдається не дуже. Принаймні мені чомусь здається, що кожен мій рух у сонному вагоні звучить подібно гуркоту грому. Періодично чіпляючись головою за багажну полицю, розчісую волосся, що сплуталося за ніч, і помічаю рух на сусідній полиці.

- Доброго ранку, - шепочу я.

- Доброго, - трохи хрипко відповідає Андрій, посміхаючись і з дивовижною легкістю спускаючись із незручної полиці.

Люди вже починають прокидатися, дамочка знизу починає збори, а я просто насолоджуюся моментом. Ранкове сонце миготить між деревами, фарбуючи туман, що вкрив поля, у всі відтінки рожевого. І цей серпанок створює якусь свою, особливу атмосферу.

Здається, можна спостерігати за цим нескінченно, але все частіше вздовж рейок з'являються будинки, все голоснішим у вагоні стає шум, і я розумію, що настав час спускатися.

Підсуваюсь до краю полиці і розгублено дивлюся вниз. Ну і як мені злазити? Я ж навернуся. З моєю удачливістю, так точно.

Помічаючи мої сумніви, Андрій, який щойно вернувся, зупиняється і дивиться на мене.

- Я підстрахую, злазь.

- Попереджаю одразу, це може бути небезпечно, - киваю з подякою і, абияк ухопившись за поручень, починаю спуск.

Не можу сказати, що Андрій сильно допомагав, але знаючи, що в разі чого мене спіймають і я не розіб'ю ніс у перший же день відпустки, спускатися було спокійніше.

- Дякую, - видихаю полегшено, взуваючи кросівки.

- Нема за що, - схоже, у нас подібну перекличку вже можна назвати традицією.

- Ви вже встали! Доброго ранку! - лунає з боку. – А ми вже під'їжджаємо...

 

З вагону я виходжу першою, слідом іде Андрій з моєю валізою.

Ось я опиняюся на пероні, поряд приземляється мій багаж. Андрій допомагає спустити сумки нашій сусідці, а мене натовп поступово відтісняє, однак я все одно залишаюсь неподалік. Хочеться хоч попрощатися по-людськи.

Тож стою, чекаю. А час іде. Андрій уже обертається і робить крок до мене, коли до нього ураганом підлітає потужний двометровий хлопець і стискає в обіймах.

- Брателло! Приїхав таки, Оленка мені вже всі вуха продзижчала. А малі до твого приїзду цілий концерт підготували.

Далі я не вслухалася, і так зрозуміло, що тут уже не до прощань із випадковими знайомими. До того ж автобус чекати на мене не буде, а от море чекає вже котрий рік і нарешті дочекається!

 

***

Вокзал міста ”Х”. 5:37

Серед багатьох зустрічаючих особливо виділялася двометрова фігура, яка розрізала натовп наче криголам. Стрімко наближаючись до восьмого вагона поїзда, що щойно прибув, чоловік з радісною посмішкою, напевно побачивши рідне обличчя, з ще більшою швидкістю ринувся вперед.

- Брателло! - басом пролунало на весь вокзал - Приїхав таки, Оленка мені вже всі вуха продзижчала. А малі до твого приїзду цілий концерт підготували.

– Приїхав. Куди я подінусь, - Андрій сміючись штовхнув друга в плече - Задавиш, велетень. Як моя сестра тебе терпить?

- А то ти не знаєш, - хмикає двометровий бородач, знизуючи плечима. - Поїхали скоріше, я дітям обіцяв тебе до сніданку доставити. Моя машина на стоянці за рогом.

- Так, добре, зараз. Дай мені хвилину, - Андрій обернувся назад, шукаючи когось у натовпі і не знаходячи.

- Загубив що? Чи кого? - лукаво підморгнув велетень теж починаючи вдивлятися в обличчя перехожих.

- Загубив, - засмучено кинув Андрій. - З дівчиною в поїзді познайомився.

- Ну хоч номер узяв?

– А схоже?

- Тобто вона від тебе ще й втекла?

1 ... 4 5 6 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли починається дощ , Майя Молчанова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли починається дощ , Майя Молчанова"