Читати книгу - "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"

Усю суботу Белана займалась розбиранням своїх сумок, а також прибирала в новому домі. Багато речей із собою не брала, щоб не плутатись серед них, що бувало з нею нерідко. Чим менший скарб, тим краще й вільніше вона себе почувала. Та й чи багато їй було потрібно в сімдесят?

У неділю жінка прокинулась рано, аби піти на церковну службу. Одягла просту чорну лляну сукню, босоніжки, нанесла на зап’ястя краплину парфумів з приємними пахощами кори дерева. Уже майже переступила через поріг, як побачила чоловіка, що впевненою рукою відчиняв хвіртку в її двір. Невже Арсеній знову з’явився із яким-небудь питанням?

Проте це був не Арсеній. Якийсь літній чоловік із трьома жовтими хризантемами в руці бадьоро йшов їй назустріч.

— Доброго здоров’я! — Сяяв Юра Осоцький в своєму найкращому костюмі. — Яка погода сьогодні — краса! От вирішив вас порадувати квітами, найкращі в сусідки взяв! Три штуки, аби на удачу! Мабуть, у церкву зібрались? Ну так ходімо, я якраз туди йду.

Белана не встигла отямитись, як ішла під руку з Юрою. Перехожі дивились їм услід, повідкривавши роти. Втім, рот не закривався і в самого кавалера:

— Іду до вас, дивлюсь — лелека летить. Великий такий, чортяка! Над головою покружляв — і далі полетів. Ну, думаю, благословив старого. Так я після цього й знав, що дома будете, от і встиг до вас.

Вислухавши, Белана відважилась на непросте питання:

— Вибачте, а ви взагалі хто такий?

— Ба! Як же! Ви що, не пам’ятаєте мене? А мені вас гріх забути: в житті такої краси не бачив! Ну так, ну так, не було в нас часу як слід познайомитись. Все цей проклятий Паустовський, проклятий антихрист! Дід його був антихристом, батько був антихристом, сам туди ж пішов! Дозвольте представитись, Юрій Осоцький. — Із цим словами він узяв руку своєї супутниці й торкнувся її губами.

Белана дивилась на нього обома очима, а тоді неочікувано розсміялась. Юркові сподобався цей сміх, він допоміг зняти напруження. Тож, більше не потрібно так тужитись і корчити з себе міського лицаря, не така вже й цяця перед ним! Він засміявся слідом — і злякав кота, що ліниво розлігся на дорозі.

— Дозвольте поцікавитись, зубки-то у вас свої? Як блистять на сонці! А в мене коронки золоті, дивіться! — І Юра широко відкрив рота, в якому ще збереглась якась кількість зубів.

Так вони і йшли, сміючись, поки не дібрались до старого католицького храму. За цей час Белана не раз себе запитала, чи правильно те, що вона сміється над жартами нового знайомого, в той час, як її чоловік уже три місяці лежить в холодній землі. У такі хвилини ставало сумно й хотілось тікати від нав’язливого старого. Та внутрішній голос заспокоював її: все гаразд, Паша точно хотів би бачити свою дружину щасливою. Паша би все зрозумів, у нього було велике серце.

У храм вони зайшли разом. Белана гордо несла свої три хризантеми, виглядала настільки просто й невигадливо, що одним своїм виглядом викликала перешіптування у церкві. Друга хвиля обговорень почалась, як тільки присутні зрозуміли, що Юра Осоцький не випадково опинився поряд із приїжджою. Сам Юра світився, як ранкове сонце. Він був гладко поголений, надушився і видавався щиглем, яким його в Криволіссі давно не бачили. Не минуло й п’яти хвилин, як поряд із Юрком усівся ще один Юра — його сусід і вічний переслідувач Кефірчик.

— Душно тут якось, — сказав Юра Осоцький Белані. — Чи не пересісти нам у кінець?

— Де там! — без краплі збентеження втрутився Кефірчик. — Усі місця вже зайняті, найкращі залишились тут, хоч на священника подивимось.

Белана була рада залишитись, вона з цікавістю розглядала Юру Кефірчика, який представився ледь не братом Юри Осоцького. Осоцький слухав зухвальця зі стиснутими кулаками, готовий у будь-який момент кинутись на нього в пориві відчаю та люті. Ну скільки можна переслідувати чесних людей! Як у Кефірчика це взагалі виходить? Осоцький вперше за останні роки прийшов на недільну службу — й на тобі! Так і пригостив би сусіда кулаками, якщо б до вівтаря не вийшов священник. Кефірчик благочестиво склав руки на грудях, гучно молився, підхоплював співи, старанно кивав на проповіді, поки Юрко Осоцький все більше червонів від злості. Після служби Кефірчик із невинним виглядом запропонував Белані  провести її додому разом із Осоцьким!

— О, не варто, — добродушно відповіла Белана, — я б хотіла поспілкуватись із отцем Пієм, мене не потрібно чекати.

— Чув, що тобі сказали? — Суворо сказав до нього Осоцький. — Давай на вихід, щоб духу твого тут не було!

Белана не встигла кліпнути, як Юра виштовхав свого сусіда на вулицю. Її спини легенько торкнулась рука — це був отець Пій. Худорлявий, у чорній рясі й маленьких прямокутних окулярах з тонкою оправою, він приязно дивився на нову парафіянку. Йому було близько п’ятдесяти років, а скільки мудрості беріг він у своїй голові!

— Отче! Яка я щаслива знову вас побачити! Бачите, таки послухалась і приїхала сюди.

Із отцем Пієм Белану пов’язувала дружба, що лише зароджувалась: лише рік тому його лікував Паша, вирізав ангіому з печінки, а опісля неочікувано відкрив у своєму пацієнтові цікавого співрозмовника. Вони могли годинами говорити про екзистенціальну філософію, яка неабияк хвилювала священника, ділитись книгами видатних мислителів, дискутувати. Так отець Пій став бувати в них удома кожного разу, як відправлявся зі справами в Синерогу, а після смерті Паші він виявився опорою Белани. Великою мірою завдяки бесідам із ним Белана змогла впоратись із втратою коханого чоловіка, не зламатись.

Отець Пій провів для жінки коротку екскурсію церквою, не забув поділитись захоплюючими історіями однієї чи іншої ікони. Белана здивовано виявила, що багато з них були виконані на замовлення місцевих: вони не шкодували коштів для оздоблення свого храму. Був тут невеликий хор, до якого вона за бажанням могла приєднатись, різноманітні групи парафіян. Словом, зайнятись було чим, відзначила приїжджа.

— Давно я не бачив вас такою спокійною, — повідомив отець Пій на прощання, коли служба по Павлу Крушельницькому була записана. — Немає сумнівів, що свіже повітря Криволісся, а також його доброзичлива атмосфера йдуть вам на користь.