Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 130
Перейти на сторінку:
про все це читач дізнається поступово й свого часу, якщо тільки матиме терпіння прочитати запропоновану повість, дуже довгу, що має потім розгорнутися ширше і просторіше в міру наближення до кінця, який вінчає діло. Кучерові Селіфанові був даний наказ рано-вранці запрягти коні у відому бричку, а Петрушці наказано було зостатися дома, доглядати кімнату й чемодана. Читачеві буде не зайвим познайомитися з цими двома кріпаками нашого героя. Хоч, звичайно, особи з них не такі помітні й те, що звуть другорядні або навіть третєрядні, хоч головні ходи й пружини поеми не на них стверджені й хіба де-не-де торкаються і злегка зачіпають їх, але автор любить надзвичайно бути докладним у всьому, і з цього боку, дарма що сам людина російська, хоче бути акуратним, як німець. А втім, це забере небагато часу й місця, бо небагато треба додати до того, що вже читач знає, тобто що Петрушка ходив у трохи заширокому коричневому сурдуті з панського плеча і мав, за звичаєм людей свого стану, великий ніс та губи. Вдачі був більше мовчазної, ніж балакучої: мав навіть благородний нахил до освіти, тобто до читання книг, змістом яких не клопотався: йому було зовсім байдуже, чи пригоди закоханого героя, чи просто буквар, чи молитовник — він усе читав з однаковою увагою; якби йому підкинули хімію, від неї не відмовився б. Йому подобалося не те, про що читав він, але більше саме читання або, краще сказати, процес самого читання, от, мовляв, з літер раз у раз виходить яке-небудь слово, яке, іншим разом, чорт його знає, що й значить. Це читання відбувалося здебільшого в лежачому стані, у передпокої, на ліжку й на матраці, що зробився від такої обставини плескуватим і тоненьким, як коржик. Крім пристрасті до читання, він мав ще дві звички, що були його двома іншими характеристичними рисами: спати не роздягаючись, так, як був, у тому ж сурдуті, і носити завжди з собою якийсь свій особливий запах, що відгонив трохи жилим покоєм, так що досить було йому тільки примостити десь своє ліжко, хоч навіть у немешкальній доти кімнаті, та перетягти туди шинелю й манатки, і вже здавалось, що в цій кімнаті років з десять жили люди. Чичиков, будучи людиною дуже дражливою і навіть у деяких випадках вередливою, потягши в себе повітря на свіжий уранці ніс, тільки кривився та струшував головою, промовляючи: «Ти, брат, чорт тебе знає, пітнієш, чи що. Пішов би ти хоч у лазню». На це Петрушка нічого не відповідав і намагався зразу ж знайти собі якусь роботу: або підходив зі щіткою до розвішеного пайового фрака, або просто прибирав що-небудь. Що думав він у той час, коли мовчав? Може, він говорив сам собі: «Та й ти, одначе, гарний: не набридло тобі сорок разів одне й те саме товкти…». Бог відає, важко знати, що думає дворовий кріпак у той час, коли пан дає йому напучення. От і все, що для першого разу можна сказати про Петрушку. Кучер Селіфан був зовсім інша людина… Але авторові дуже ніяково займати так довго читачів людьми низького класу, знаючи з досвіду, як неохоче знайомляться вони з людьми низького стану. Така вже російська людина: кортить її зазнатися з тим, хто хоч би на один чин був вищий за неї, і шапкове знайомство з графом або князем для неї краще за всякі близькі дружні стосунки. Автор навіть не певен за свого героя, який тільки колезький радник. Надвірні радники[24], може, ще й познайомляться з ним, але ті, хто підступив уже до чинів генеральських, ті, Бог знає, може, навіть кинуть один з тих зневажливих поглядів, які кидає згорда людина на все, що плазує біля ніг її, або, що ще гірше, проминуть убійчою для автора неувагою. Та хоч яке сумне те й друге, а все ж, одначе, треба вернутися до героя.

Отож, давши потрібні накази ще звечора, прокинувшись уранці дуже рано, вимившись, витершись з ніг до голови мокрою губкою, що робилося тільки неділями, а того дня випала неділя, поголившись так, що щоки зробились як справжній атлас, під поглядом плавкості й глянсу, одягши фрак брусничного кольору з іскрою і потім шинелю на великих ведмедях[25], він зійшов сходами, підтримуваний під руку то з одного, то з другого боку трактирним слугою, і сів у бричку. З громом виїхала бричка з-під воріт гостиниці на вулицю. Піп, що проходив повз, скинув капелюх, кілька хлопчаків у замазаних сорочках простягли руки, приказуючи: «Пане, подай сирітці». Кучер, помітивши, що один з них був дуже охочий ставати на позадки, хльоснув його батогом, і бричка пішла стрибати по камінню. Не без радості був узрітий здалека смугастий шлагбаум[26], який давав знати, що бруківці, як і всякій іншій муці, буде скоро кінець, і ще кілька разів ударившись досить прикро головою об короб, Чичиков покотив нарешті м’яким ґрунтом. Щойно відійшло назад місто, так зразу побігла-застрибала, нашим звичаєм, глушина й дичина по обох боках дороги: куп’я, ялинник, низенькі миршаві кущі молодої сосни, обгорілі стовбури старої, дикий вереск і такий інший непотріб. Траплялися витягнуті в шнур села, будівлею схожі на старі складені дрова, вкриті сірими покрівлями з різьбленими дерев’яними під ними оздобами на зразок висячих вишиваних рушників. Кілька мужиків, як звичайно, били байдики, сидячи на лавах перед ворітьми в своїх баранячих кожухах, баби з товстими обличчями й перев’язаними грудьми дивилися з верхніх вікон; з нижніх визирало теля або висувала сліпу морду свою свиня. Одно слово, краєвиди відомі. Поминувши п’ятнадцяту верству, він згадав, що тут, за словами Манілова, мало бути його село, але й шістнадцята верства уже пролетіла, а села все не було видно, і коли б не два мужики, що трапилися назустріч, то навряд чи довелося б їм потрапити лад. На запитання, чи далеко село Заманіловка, мужики поскидали шапки, й один з них, що був розумніший і мав бороду клинком, відповів:

— Маніловка, може, а не Заманіловка?

— Атож, Маніловка.

— Маніловка! А як минеш ще одну верству, так от тобі, тобто, так прямо праворуч.

— Праворуч? — озвався кучер.

— Праворуч, — сказав мужик. — Це буде тобі дорога в Маніловку; а Заманіловки ніякої немає. Вона зветься так, тобто її прозвання Маніловка, а Заманіловки тут зовсім нема. Там просто на горі побачиш кам’яний, на два поверхи, панський будинок, у якому, тобто, живе сам пан. Оце тобі й буде

1 ... 4 5 6 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"