Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 130
Перейти на сторінку:
серйозну й мовчазну; поштмейстера[20], низенького чоловіка, але дотепника й філософа; голову палати, вельми розсудливу й люб’язну людину, які всі привітали його, як давнього знайомого, на що Чичиков уклонявся трохи набік, проте не без приємності. Тут же познайомився він з дуже обхідливим і ґречним поміщиком Маніловим і трохи незграбним з вигляду Собакевичем, що з першого разу наступив йому на ногу, промовивши: «Прошу прощення». Тут же йому всунули карту на віст, яку він прийняв, так само ввічливо вклонившись. Вони сіли за зелений стіл і не вставали аж до вечері. Усі розмови зовсім припинились, як буває завжди, коли нарешті беруться до справжньої роботи. Хоч поштмейстер був дуже говіркий, але й той, узявши до рук карти, зараз же появив на обличчі своєму мислячу фізіономію, покрив нижньою губою верхню і зберігав таке положення під час усієї гри. Виходячи фігурою, він міцно стукав по столу рукою, промовляючи, якщо була дама: «Ходи, стара попадя!», якщо ж король: «Ходи, тамбовський мужик!» А голова приказував: «А я його по вусах! А я її по вусах!» Часом під удар карт по столу зривались вислови: «А! будь що буде, — нема чим, так бубною!», або ж просто вигуки: «черви! червоточина! пікенція», або «пікендрас, пічурущух! пічура!» і навіть просто: «пічук!» — назви, якими вони перехрестили масті в своєму товаристві. Скінчивши гру, сперечались, як водиться, досить голосно. Приїжджий наш гість теж сперечався, але якось надзвичайно майстерно, так що всі бачили, що він сперечався, а тимчасом приємно сперечався. Ніколи він не казав: «Ви походили», але «ви зволили походити; я мав честь покрити вашу двійку» і таке інше. Щоб ще краще поєднати на чомусь своїх противників, він щоразу підносив їм усім свою срібну з фініфтю[21] табакерку, на дні якої помітили дві фіалки, покладені туди для запаху. Увагу приїжджого особливо зайняли поміщики Манілов і Собакевич, про яких згадано вище. Він зразу ж про них розвідався, відкликавши тут же трохи набік голову та поштмейстера. Кілька запитань, ним зроблених, виявили в гості не тільки допитливість, але й статечність, бо передусім розпитав він, скільки в кожного з них душ селян і в якому стані перебувають їхні маєтки, а потім уже довідався, як на ім’я та по батькові. За малий час він встиг їх цілком зачарувати. Поміщик Манілов, ще зовсім людина не літня, що мав очі солодкі, як цукор, і мружив їх кожного разу, коли сміявся, був від нього без пам’яті. Він дуже довго тиснув йому руку й пильно просив зробити йому честь, завітавши на село, до якого, за його словами, було тільки п’ятнадцять верств міської застави, на що Чичиков, дуже ввічливо нахиливши голову й щиро потиснувши руку, відповів, що не тільки з великою охотою ладен це виконати, але навіть уважатиме за найсвятіший обов’язок. Собакевич теж сказав дещо лаконічно: «І до мене прошу», — човгнувши ногою, взутою в чобіт такого велетенського розміру, до якого навряд чи можна де знайти відповідну ногу, особливо теперішнього часу, коли й на Русі починають переводитись богатирі.

Другого дня Чичиков вибрався на обід і вечірку до поліцеймейстера, де з третьої години по обіді сіли за віст і грали до другої години ночі. Там, між іншим, він познайомився з поміщиком Ноздрьовим, людиною років тридцяти, промітним чолов’ягою, який йому після трьох-чотирьох слів почав говорити «ти». З поліцеймейстером і прокурором Ноздрьов теж був на «ти» і поводився по-приятельському; та коли сіли грати у велику гру, поліцеймейстер і прокурор надзвичайно уважно роздивлялись його взятки й стежили майже за кожною картою, якою він ходив. Другого дня Чичиков провів вечір у голови палати, який приймав гостей своїх у халаті, дещо заяложеному, в тому числі двох якихось дам. Потім був на вечірці у віце-губернатора, на великому обіді у відкупщика, на невеликому обіді в прокурора, хоч він вартий був великого; на закусці після обідні, впорядженій міським головою, яка теж варта була обіду. Одно слово, жодної години не доводилося йому залишатися вдома, і до гостиниці він приїжджав за тим тільки, щоб заснути. Приїжджий у всьому якось умів обернутись і показав себе досвідченою світською людиною. Хоч про що була розмова, він завжди вмів підтримати її: чи йшла мова про кінський завод — він говорив і про кінський завод; чи говорили про гарних собак, і тут він подавав дуже путні зауваження; чи трактували про слідство, проведене казенною палатою[22] — він показав, що йому відомі також і судейські витівки; чи було міркування про більярдну гру — і в більярдній грі не давав він маху; чи говорили про чесноту — і про чесноту міркував він дуже гарно, аж зі сльозами на очах; про виріб горілки — і на горілці знався він непогано; про митних доглядачів і чиновників — і про них він розважав так, немов і сам був і чиновником, і доглядачем. Але дивна річ, він усе це вмів огортати якоюсь поважністю, вмів добре триматися. Говорив ні голосно, ні тихо, а зовсім так, як слід. Одно слово, куди не поверни, був порядна людина. Всі чиновники були задоволені приїздом нової особи. Губернатор про нього висловлювався, що він добромисна людина; прокурор — що він путня людина; жандармський полковник казав, що він учена людина; голова палати — що він знающа й поважна людина; дружина поліцеймейстера — що він найлюб’язніша й найобхідливіша людина. Навіть сам Собакевич, що рідко озивався про кого-небудь добре, приїхавши досить пізно з міста і вже зовсім роздягшись та лігши на ліжко біля худорлявої дружини своєї, мовив до неї: «Я, серденько, був у губернатора на вечірці і в поліцеймейстера обідав, і познайомився з колезьким радником Павлом Івановичем Чичиковим: надзвичайно приємна людина!». На це дружина відказала: «Гм!» — і штовхнула його ногою.

Така думка, вельми втішна для гостя, склалася про нього в місті, і вона держалась доти, поки одна чудна властивість гостя і справа, або, як кажуть у провінціях, пасаж[23], про який читач незабаром дізнається, не спантеличили цілковито майже все місто.

Глава друга

Вже більше тижня приїжджий пан жив у місті, роз’їжджаючи по вечірках та обідах і таким чином проводячи, як то кажуть, дуже приємно час. Нарешті він зважився перенести свої візити за місто і навідати поміщиків Манілова та Собакевича, яким дав слово. Може, до цього спонукала його інша, істотніша причина, справа серйозніша, ближча до серця… Та

1 ... 3 4 5 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"