Читати книгу - "Улісс"

Він повернувся до Стівена і, підвівши брови, запитав тоном людини, спантеличеної складним питанням:

— Чи не можете нагадати мені, колего, де саме згадується посудина матінки Гроган для чаю і води, в «Мабіногіоні» чи в «Упанішадах»{29}?

— Сумніваюся, що там чи там, — серйозно відповів Стівен.

— Та невже? — запитав Красень Мулліган таким самим тоном. — А на якій підставі, якщо ваша ласка?

— Я гадаю, — відповів Стівен, жуючи, — її не згадано ні в «Мабіногіоні», ні в будь-яких інших джерелах. Матінка Гроган, можна вважати, родичка Мері Енн.

Красень Мулліган радісно засяяв.

— Пречудово, — сказав він манірно солоденьким голоском, виставляючи напоказ свої білі зуби й задоволено мружачи очі. — Ви такої думки? Просто пречудово.

Потім, ураз суворо насупившися, він знову заходився щосили батувати скибки й заголосив хрипким голосом:

Бо ж Мері Енн старенька

Начха на витребеньки:

Спідницю задере…

Потім, набравши повен рот яєчні, лише жував і мурчав.

На порозі, затуливши світло, постала новоприбула постать.

— Молоко, сер.

— Заходьте, пані, — озвався Мулліган. — Кінчику, дістань кухля.

Старенька жінка зайшла і спинилася поруч із Стівеном.

— Гарний сьогодні ранок, — сказала вона. — Слава Богу.

— Кому? — запитав Мулліган, позирнувши на неї. — А так, авжеж.

Стівен потягнувся до шафки позаду й дістав звідтіля кухоль на молоко.

— Наші остров’яни, — зауважив, ніби між іншим, Мулліган Гейнсові, — часто споминають збирача крайньої плоті{30}.

— Скільки, сер? — запитала старенька.

— Кварту, — відповів Стівен.

Він спостерігав, як вона наливає в мірку, а звідти в кухоль густе біле молоко, не своє власне. Старі зморхлі груди. Потім налила ще одну мірку й ще трохи, з походом. Прадавня і потаємна, вона з’явилася з ранкового світу, можливо, як вісниця. Виливаючи молоко в кухоль, вона його вихваляла. Рано вранці на зеленому лузі вона присіла була біля терплячої корови, відьма на мухоморі, її зморщені пальці вправно стали видоювати повне коров’яче вим’я. Весь гурт корів, шовковистих і в росі, стрічав її привітним муканням. Шовковиста корівка і бідолашна бабуня{31} — так її називали здавна. Бездомна старчиха, найнижчий різновид безсмертних, що прислужується своєму завойовнику і своєму розвеселому ошуканцеві, зраджена обома, провісниця таємниці ранку. Служити їй? Чи засуджувати її? Він не знав, проте вважав принизливим для себе шукати її приязні.

— Воно й справді чудове, пані, — схвалив молоко Красень Мулліган, наливаючи його в чашки.

— А ви скуштуйте, сер, — запропонувала вона.

На її прохання він сьорбнув.

— От якби ми могли споживати такі здорові продукти, як цей, — проголосив він гучно, — у нашій країні не було б стільки гнилих зубів і гнилих нутрощів. Бо живемо на болотах, їмо дешевий харч, а вулиці вимощені брудом, кінським гноєм і плювками сухотників.

— А ви, сер, студент медицини?

— Так, пані.

Стівен сидів мовчки, зневажливо слухав. Звернений до неї гучний голос сповнює її пошаною до свого костоправа, цілителя; я ж для неї ніщо. Голос того, хто відпустить їй гріхи, помаже миром її мертве тіло, крім її жіночих нечистих частин, створених з чоловічого тіла не за подобою Божою, а на поживу змію. І гучний голос, чуючи який, вона замовкає, і слухає, не розуміючи, кліпаючи очима.

— Ви розумієте, що він каже? — звернувся до неї Стівен.

— Це ви французькою, сер? — запитала старенька Гейнса.

Гейнс озвався до неї ще довшою фразою, без запинки.

— Ірландською, — пояснив Красень Мулліган. — А ви гельську розумієте?

— Я так і думала, що це ірландська, — за її звучанням. А ви, мабуть, із заходу{32}, сер?

— Я англієць, — відповів Гейнс.

— Він англієць, — підтвердив Красень Мулліган, — і він вважає, що ми в Ірландії повинні розмовляти ірландською мовою.

— Авжеж, повинні, — погодилася старенька, — мені самій соромно, що я не вмію по-нашому. Знаючі люди кажуть, що мова велика.

— Велика це не те слово, — зауважив Красень Мулліган. — Вона вся пречудова. Налий нам іще чайку, Кінчику. Пані, може, ви теж вип’єте чашечку?

— Ні, дякую, сер, — відповіла старенька, чіпляючи на руку дужку бідона і збираючись іти.

Гейнс запитав її:

— У вас є розрахунки? Муллігане, мабуть, треба заплатити, правда ж?

Стівен знову налив повні чашки.

— Розрахунки, сер? — перепитала вона невпевнено. — То це так: сім днів щоранку по пінті за два пенси, значить, два на сім буде шилінг і два пенси, та ці три дні щоранку по кварті за чотири пенси буде три кварти, тобто шилінг, та ще той шилінг, і буде два, всього два і два, сер.

Красень Мулліган зітхнув і, поклавши в рот окраєць, густо намащений маслом з обох боків, простягнув ноги і став копатися в кишенях штанів.

— Борги платити слід із привітним виразом обличчя, — сказав, усміхаючись, Гейнс.

Стівен наповнив третю чашку, і ложечка чаю трохи забарвила густе жирне молоко. Красень Мулліган видобув флорин, покрутив його в пальцях і вигукнув:

— Ну й диво!

Він посунув його по столу до старенької, оголошуючи:

— Щастя моє, нічого більше не проси. Що маю я, то все тобі віддав.

Стівен поклав монету в її невимогливу руку.

— За нами два пенси, — нагадав він.

— Нічого, сер, устигнеться, — сказала вона, беручи монету. — Ще встигнеться. Доброго дня вам, сер.

Вона зробила реверанс і вийшла, а Красень Мулліган промовляв їй услід ніжні слова:

Серденько, мав би я більше —

Більше б до ніг тобі склав{33}.

Він обернувся до Стівена і сказав:

— Без жартів, Дедале. У мене порожньо в кишені. Збігай у ту свою шкільну контору і принеси нам хоч трохи грошей. Сьогодні бардам належить пити