Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Точно пам’ятав, де вимикач — одним рухом розчинив двері, увімкнув світло, вихопив пістолета й завмер на порозі. Його глузливо зустріла тиха і порожня кімната. Не звертаючи уваги на напіввідчинені двері у ванну кімнату, він клацнув замком, увімкнув лампу біля ліжка, іншу — над дзеркалом і кинув пістолет на канапу біля вікна. Потім нахилився, щоб перевірити, чи на місці його чорний волосок, який він перед обідом прикріпив до шухляди секретера.

Потім Бонд обдивився ледь видимий шар тальку на внутрішньому боці порцелянових ручок шафи для одягу. Порошок також виглядав незайманим. Пройшов до ванної, підняв кришку бачка унітазу і перевірив, чи відповідає рівень води ледь помітній мітці на боці мідного поплавця.

Усі маніпуляції зі саморобною охоронною сигналізацією не видавалися Бонду ні безглуздими, ні надмірними. Він був секретним агентом і досі залишався живим тільки завдяки ретельній увазі до найменших дрібниць, що стосувалися його професії. Рутинні остороги Бонда були такими самими осмисленими, як перевірка обладнання у аквалангіста, пілота-випробувача чи представника будь-якої іншої небезпечної професії.

Переконавшись, що кімнату не обшукали під час його перебування в казино, Бонд роздягнувся і прийняв холодний душ. Потім запалив сімнадцяту за день сигарету й сів за писемне бюро з товстою пачкою грошей — як тими, що були призначені для гри, так і виграними — щоб занести нові цифри до маленького записника. За два дні він виграв рівно три мільйони франків. У Лондоні йому

видали десять мільйонів, а тепер він попросив ще десять. Із урахуванням надісланої в «Креді Ліонне»[41] суми його оперативний капітал становитиме двадцять три мільйони франків, чи близько двадцяти трьох тисяч фунтів.

Кілька секунд Бонд просидів нерухомо, вдивляючись у темряву моря за вікном, опісля закинув пачку банкнот під подушку односпального ліжка, багато прикрашеного орнаментом, почистив зуби, вимкнув світло та із задоволенням пірнув під по-французьки дуже сильно накрохмалені простирадла. Десять хвилин він полежав на лівому боці, прокручуючи в голові події минулого дня, потім перекинувся і спрямував свідомість тунелем сну.

Перед тим, як остаточно забутися, засунув праву руку під подушку і намацав руків’я кольта «поліс-позитив»[42]із вкороченим стволом. Потім його вії опустилися, погасивши теплий та глузливий погляд і перетворивши обличчя на застиглу маску — іронічну, жорстоку, холодну.

ДОСЬЄ ДЛЯ М.

Двома тижнями раніше ця доповідна записка з відділу «С» була передана М. — минулому і теперішньому голові секретної служби, підпорядкованої британському Міністерству оборони:

Кому: М.

Від: Начальника відділу «С».

Тема: Проект усунення месьє Ле Шифра (відомого як «містер Намбер», «герр Нуммер», «герр Циффер» та ін.) — одногоз головних ворожих агентів у Франції; працює під прикриттям скарбничого «Союзу ельзаських робітників» — підконтрольного комуністам профспілкового об’єднання важкої індустрії і транспорту Ельзасу, який, за нашими відомостями, гратиме роль «п’ятої» колони у випадку війни з червоними.

Документація: Додаток А — біографія Ле Шифра, яку підготував голова архіву. Додаток Б — довідка про СМЕРШ[43].

Останнім часом у нас виникли підозри, що Ле Шифр перебуває у скрутному фінансовому становищі. Практично в усіх аспектах він є прекрасним радянським агентом, однак схильність до матеріального достатку — його ахіллесова п'ята, що ми час від часу використовували. Так, недавно одній з його коханок — євразійці номер 1860, яку контролює відділ «Ф», вдалось отримати доступ до особистих справ Ле Шифра.

Якщо коротко, то, судячи з отриманої інформації, він перебуває на межі банкрутство. Номер 1860 помітила ознаки кризи — таємний продаж дорогоцінностей, позбавлення вілли в Антібах, а також загальну тенденцію до обмеження витрат, що досі було характерною ознакою його життя. Подальші дослідження, зроблені за допомогою наших друзів із Другого бюро[44] (з якими ми в цій справі співпрацюємо) виявили одну курйозну історію.

У січні 1943 року Ле Шифр почав контролювати мережу борделів у Нормандії та Бретані, відомих під назвою «Cordon Jeune»[45]. Йому вистачило дурості витратити на ці потреби п’ятдесят мільйонів франків із грошей, що доручив йому ленінградський Третій відділ для фінансування С.Е.Р. - вищезгаданої профспілки.

За нормальних умов «Жовта стрічка» становила б собою першокласну інвестицію, і можливо, що Ле Шифр керувався насамперед бажанням збільшити кількість профспілкових коштів, а не особистою користю від запущених в обіг грошей своїх хазяїв. Однак, очевидно, він міг би віднайти менш пікантне капіталовкладення, ніж проституція, якби не спокуса побічного продукту — отримати доступ до необмеженої кількості жінок.

Проте доля розпорядилася інакше.

Три місяці по тому, 13 квітня у Франції набув чинності закон № 46685 під назвою «Loi Tendent à la Fermeture des Maisons de Tolérence et au Renforcement de la Lutte contre le Proxénitisme»[46].

(Коли M. прочитав це речення, він хмикнув і натиснув клавішу інтеркому.

— Начальник відділу «С»?

— Так, сер.

— Що, чорт забирай, означає останнє слово? — він по складах проказав «Proxénitisme».

— Сутенерство, сер.

— Це вам не мовна школа Берліца[47] Якщо бажаєте вразити знанням іноземної тарабарщини, потурбуйтеся надати шпаргалку. А краще — просто пишіть англійською.

— Прошу пробачення, сер.

М. відпустив клавішу і повернувся до читання докладної.)

Цей закон, відомий у народі як «закон Марти Рішар», закривав усі будинки сумнівної репутації, а також забороняв продаж порнографічних книг то фільмів, буквально нараз вибив грунт з-під ніг Ле Шифра і наразив того на проблему серйозного дефіциту фінансів у профспілці. Він відчайдушно спробував переобладнати борделі у «maisons de passe»[48], де напівлегально-напівтаємно відбувалися зустрічі, а також залишив кілька підпільних кінотеатрів, але такі зміни не покрили його накладні витрати, а будь-які зусилля продати бізнес, навіть за безцінь, із тріском провалилися. Тим часом, police des moeurs[49] вийшла на його слід, і за короткий час близько двадцяти закладів Ле Шифра було закрито.

Звісно, поліцію він зацікавив насамперед, як власних великої мережі борделів, і лише коли ми виказали зацікавленість у його фінансових справах, Друге бюро нарешті поділилося власним досьє на нього, зібраним разом з колегами із поліцейського департаменту.

Ми з нашими французькими колегами оцінили важливість ситуації і впродовж наступних кількох місяців поліція влаштувала справжнє полювання на пацюків серед закладів «Жовтої стрічки», в результаті якого нині від первісних капіталовкладень Ле Шифра не залишилось і сантима. Будь-яка рутинна перевірка виявить нестачу приблизно п’ятдесяти мільйонів франків у профспілці, де він є і скарбником, і фінансовим директором.

Поки нічого не