Читати книгу - "Вантажівка з гниллю, Ілля Собчук"

21.07.2023; 03:04.

Сьогодні моєму батькові могло б виповнитися 57, а рівно чотири місяці тому мені виповнилося 21. Після його смерті мені часто говорили, що я дуже схожий на нього. Я злився, і тим самим підтверджував ці слова.

Коли я питаю про це у нього, він мовчить, лише стискає у руці ремінь, а в іншій - пляшку з-під чогось. Його лице, чорне та гниле, тепер щоночі майорить перед моїм, між нами дистанція мізерна, настільки, що я бачу шалений рух його зіниць - ой і чорнющі вони, - від чого внизу теплішає. 

Із Сашею, або ж “Мельником Олександром Івановичем, 25-го травня 2000 року” те саме.

Він визирає з батьківської тіні та цілу ніч спостерігає. Мені розповіли, що орієнтовно о першій годині ночі він потрапив в аварію: з’їхав з дороги та перевернувся. Це пояснює, чому руки в нього порожні. Хоронили в закритій труні. Дерев’яній, із синьою оббивкою. Гарною.

Миколи Федоровича й Максима немає: першому присудили десять років в’язниці, а другий… Біс знає, що з ним. Однак я все одно радий був би їх тут побачити. Була б доповнена історія.

Моїм кісткам пасував би темний колір.

Однак я боюся, що вони не відстануть. 

Боюся, що коли лежатиму без змоги поворухнутися, чутиму їхні крики, відчуватиму їхні холодні дотики, бачитиму світло, що ллється з їхніх очей.

Тому, Микито, не забудь сказати. Ти обіцяв.