Читати книгу - "Зло, тиша і равлики, Ігор Даровський"

   Я намагаюся уявити що ж я міг таке утнути, аби мене прив’язали до ліжка, але не можу.

   – Заспокоїти? – мені не дуже подобається це слово. Воно передбачає латентне насильство. – Сподіваюся всі живі? – не розумію чи перепрошувати, чи гніватись.

   – Живі-здорові. Не хвилюйтеся. А ви як? Нічого не болить? – Михайло сідає поряд зі мною, від чого ліжко видає гучний металевий скрегіт.

   – Та ніби все добре, ­ – намагаюся розім’яти руки і повернути їм нормальний кровообіг. Оглядаю себе і помічаю залишки чогось червоного на грудях. Кетчуп?

   – У нас на сьогодні запланована робота в піраміді. Якщо хочете, то можете спуститися з нами.

   – Я навіть не знаю… – розумію, що мені навіть рухатись боляче.

   – Вчора ви нам обіцяли інше, - сміється Михайло. – Але на такий випадок у мене є чудові ліки. Чисті, як сльоза, – директор дістає з кишені маленьку фляжку. – повірте вченому зі стажем: один ковток і будете як огірок.

   Повільно встаю з ліжка і перемагаючи гравітацію роблю один великий ковток. Горло запалюється, але приємне тепло дійсно запускає якійсь приховані резерви.

   – Всі ваші речі тут, – Михайло показує на шафу, що стоїть у кутку кімнати. – Душ і туалет трохи далі по коридору. Чекаємо вас за пів годинки на інструктаж.

   – Якщо я не вмру… – я віддаю йому флягу і намагаюся розбудити Левка, але це перетворюється на нездійснену місію, тож я просто прямую у душ.

   Холодна вода допомагає. Коли я вертаюся, Михайла у кімнаті вже немає, а ось Левко ніби приходить до тями. У нього червоні очі і просто жахливий перегар. Ось воно моє реальне відображення.

   – Що там вчора було, чуваче? Пам’ятаєш? Що я там такого виробляв?  – я бачу, що він наляканий. Страх – це єдиний прояв емоцій, який я бачив у свого польового вкрай рідко.

   – Сподіваюся, що ці козли не знайшли приховану камеру, – шепоче Левко, – ми з тобою потрапили не до археологів.  Це справжній культ сатани.

   Під приводом забутого телефону я потрапляю до кабінету директора. Він не занадто пильнує мене, тож я провертаю операцію з камерою досить швидко. На щастя вона саме там, де ми її залишили вчора. Не знаю в який момент у неї сів акумулятор, але сподіваюся, що ми побачимо хоча б якісь докази тих подій, про які мені розказав переляканий Левко. Тому що мій акумулятор сів набагато раніше і я практично не пам’ятаю минулого вечора.

   За його словами поступово застілля перейшло у ритуал викликання диявола. Учасники роздягнулися і намалювавши на тілах перевернуті зірки почали співати фразу «Silentium Excitat Portas», що означало «Тиша пробуджує брами».  Оскільки ми з Левком як незалежні медіа відмовились виконувати ритуал разом з археологами виник конфлікт, який переріс у невеличку штовханину. Левко здався першим, а я чинив супротив, тож п’яні поціновувачі тиші скрутили мене і силоміць намалювали на грудях пентаграму. І так, малювали вони її кетчупом, тож я не помилився. Скільки я продовжував гучно висловлювати незадоволення і обіцяв просто зараз все викласти у мережу, мене прив’язала до ліжка і залишили відпочивати.

   Ми ховаємось у машині на кілька хвилин, аби під’єднати камеру. На відео майже немає нічого крамольного. Так застілля поступово переходить у голу вечірку із криками, малюванням на тілах кетчупами та штовханиною. Враховуючи кількість випитого та побічні ефекти від сивушних олій ситуація мала неоднозначний вигляд і на перший погляд була схожа на «чудові п’яні витребеньки».

   Я швидко промотую увесь вечір і зупиняюся на моменті, де голі вчені кричать Silentium Excitat Portas. Коли вони починають кричати фразу українською директор одягає на себе кепку товариства. Тиша пробуджує брами – Товариство Полтавські Бескиди. Так ось що ховається за цією абревіатурою… але щось ще не дає мені спокою…

   Кепка. Напис. Вересневі скаути. SEP. Ті хлопаки не просто так вирушили до садиби Кройцмана. Може вони теж у секті?

   – Чуєш, Левко, той скаутський клуб хлопців, що втратили голос – це ймовірно філіал секти під назвою Silentium Excitat Portas – тобто SEP. Тож і втрата голосу можливо є елементом одного з ритуалів, який вони намагалися провести. І як тобі така малина? – я навіть на мить забуваю наскільки в мене болить голова. – Ми просто зобов’язані спуститися у піраміду і  зняти про це сюжет!

   Левко сумнівається. І мені здається, що  у цій ситуації мене не вдасться переконати його навіть фінансовими стимулами.

   – Тобі це не схоже на підставу? Загадковий лист, мати, що розповідає менше ніж знає, потім товариство археологів, які ніби чекали саме на нас…

   – Навіть якщо це і підстава, але ж сюжет «вогонь». Ну що вони можуть нам зробити? Ще кілька зірок кетчупом намалювати?

   – Ти себе чуєш? – він хитає головою. – Одна справа познімати сюжети про сільських навіжених, а інше потрапити у пазурі справжнього схибленого культу. А якщо вони нас дійсно вб’ють і викличуть диявола?

    – А якщо ні? – мені завжди подобались ці дуалістичні питання. – Хоча уявімо твій варіант. Все це правда. Вони дійсно призвуть сатану, а ми це зафільмуємо на камеру і потім пустимо у ефір каналу «портал у пітьму». Як думаєш наскільки швидко запрацює наша шалена монетизація?