Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

Всі зайняті своєю справою: Ігвард навчає Томаса стріляти з арбалету, Олаф з Лео виконують блокування ударів від меча, Луїс і Арон ведуть тренувальний бій, а Едріан з Мартіном спілкуються біля намету зі зброєю. «А як ви познайомились із Ігвардом? Чому у вас така тісна дружба?» — із цікавістю запитує Едріан. «О! Це довга історія», — відповідає Мартін з нотками загадковості. «Тобі дійсно цікаво?» — продовжує він. «Так, звісно», — відповідає Едріан, і додає: «У вас такі чудові відносини». Мартін посміхається. «Ну слухай», — продовжив він. «Ми з ним познайомились приблизно рік тому. Мені тоді було шістнадцять, як тобі, а йому сімнадцять. Я прибув до свого дядька з містечка Лубно, щоб навчатися лікарській справі. А так вийшло, що десь на другий день я його зустрів», — закінчив він, показуючи на Ігварда. «А далі?» — поцікавився Едріан. «А далі ми зіткнулися на ринку. Він мені грубо відповів, а я йому, в кінці кінців, взагалі побилися. Я ж не знав, що він принц, а коли дізнався, то було вже пізно, бо опинився в темниці», — хлопець замовк, дивлячись на короля. «Потім на наступний день мене відпустили. Як не дивно, але за мною прийшов саме Ігвард. Він вибачився та запропонував мені службу при дворі. Я також вибачився і вирішив прийняти пропозицію. І з того моменту ми стали друзями», — Мартін закінчив розповідь та подивився на Едріана. Не встиг блондин і рота відкрити, як почувся голосний крик Луїса. Всі озирнулися на нього. Він тримав руку на нозі, з якої текла кров. «Ой! Вибач, я випадково переплутав меч. Замість тренувального взяв бойовий», — із безтурботністю промовив Арон.  «Мартін! Мартін!» — гукав Ігвард. «Я тут!» — відповів Мартін. «Добре, що ти тут!» — із сарказмом відповів король і продовжив: «Погукай свого дядю, тільки швидко!». Ігвард підійшов до Луїса та допоміг сісти. «Гаразд! Вже йду! Яке там… Біжу!» — жартуючи, але правдиво відповів слуга, і побіг у бік вхідних воріт. Вже через десять хвилин швидко прийшов літній чоловік з довгим сивим волоссям і підійшов до Луїса. Разом із Мартіном вони допомогли йому встати. «Як він?» — стурбовано запитав король, звертаючись до лікаря. «Мілорде, рана не глибока, тому вже через два-три дні він буде здоровим», — відповів лікар. «Ну добре, Густан, я тобі довіряю», — остаточно сказав Ігвард. Мартін і Густан допомагали Луїсу йти до кімнати лікаря, де Густан зробить перев’язку. Тим часом Ігвард завершив тренування та покликав Арона на особисту бесіду: «Ароне! Зайдеш пізніше до моїх покоїв. Добре?» Арон відповів: «Так, Сір. Зайду». Всі інші розійшлися хто куди: Едріан — до Марієтти, Олаф, Лео та Арон — у свої покої, Ніл — готувати доповідь королю про розвідку. Рицарі також розійшлися у своїх справах.

Едріан зайшов до покоїв Марієтти. «Едріане! Ти вже прийшов! Як добре!» — радісно промовила дівчина, підійшла та поцілувала його у щоку. «Я чула, що когось поранили. Це ж сподіваюсь, що це не Томас?» — продовжила вона. «Ха-ха! Ні, звичайно, ні!» — відповів Едріан. «А чому ти так не хвилюєшся за Ігварда?» — запитав юнак. «Едріане, тому що Ігвард — найкращий воїн королівства. Ніхто не зможе його поранити в бою, на відміну від Томаса, який ще дитина», — відповіла принцеса. Після короткої розмови вони вирушили гуляти містом. А тим часом Арон зайшов до королівських покоїв. Побачивши короля, який сидів на чолі великого столу в центрі кімнати, і його слугу, що копирсався поряд, він сказав: «Кликали, Сір?» та злегка вклонився. «Так, так! Проходь, сідай», — Ігвард відволікся від паперів на столі. «Я хотів запитати, в чому проблема?» — звернувся король, дивлячись на Арона. «Вибачте, Сір. Такого більше не повториться, обіцяю», — сказав Арон, підводячись із-за столу. «Можна я піду?» — продовжив він. «Добре, йди», — відповів Ігвард. Арон знову вклонився й покинув покої. «Ти ж хотів із ним поговорити!» — з ноткою запитання сказав Мартін. «Так, хотів. Але я зрозумів, що це марно. Він уже не вперше обіцяє не робити такого», — сумно сказав король і продовжив: «Але як брав бойовий меч, так і бере». Закінчивши всі справи, Мартін сказав: «Ігварде, якщо тобі ще щось…» Не встиг він договорити, як його перебив Ігвард: «Ні! Ти вільний. На добраніч». Вірний слуга промовив: «На добраніч, Сір», — після чого вийшов із покоїв друга й попрямував коридором замку.

Ігвард ще попрацював пів години та вирішив навідатись до Луїса, який жив у верхньому місті. Король надягнув накидку з капюшоном і вирушив із замку. Було вже темно, тому місто патрулювали охоронці. «Стій! Так, ти! Стій!» — почув Ігвард, майже дійшовши до будинку Луїса. «Ану покажись!» — продовжив невідомий голос. Це був нічний патруль, а говорив очільник загону. «Стою», — відповів Ігвард, знімаючи капюшон і повертаючись до патруля. «Ой! Вибачте, Мілорде», — здивовано промовив командир патруля. З усмішкою король відповів: «Нічого страшного, це ваша робота», і додав: «Молодці! Продовжуйте». Після цього він знову накинув капюшон і рушив далі. За кілька хвилин він вже був у будинку Луїса. «Привіт, Луїсе. Можна?» — запитав він. «Звісно, мілорде! Заходьте», — радісно промовив Луїс. «А чому сам? Де стража?» — здивовано запитав господар дому. Ігвард посміхнувся і сказав: «А кого мені боятись? Це моє місто, це мої люди. Я їм вірю». Потім подивився на ногу Луїса. «Як твоя нога?» — поцікавився він. «Добре», — відповів Луїс. «Дякую, що зайшов. Мене ще не багато хто відвідав», — усміхнувся він. Ігвард побув деякий час у Луїса й пішов. Коли він уже був у своїх покоях, до нього раптом увірвався Ніл. «Мілорде! Біда!» — гучно сказав Ніл. «Біда? Яка? Що сталось?» — стурбовано запитав Ігвард. «Напад! Уже через два дні військо Ротгарда перетне східний кордон», — сказав рицар, ще важко дихаючи. «Як напад?!» — вигукнув ошелешений Ігвард. «Збери Королівську раду. Негайно!» — наказав король. «Слухаюсь», — відповів Ніл, виходячи з покоїв.

Минуло двадцять хвилин, перш ніж король увійшов до великої зали, де стояв масивний дерев'яний стіл із п'ятьма стільцями з обох боків і головним кріслом на чолі. Його вже чекали Олаф, Лео, Арон, Густан, Ніл і Майрон — усі члени Королівської ради. Ігвард сів на чолі столу та запитав: «Сподіваюся, ви вже знаєте про напад?» У відповідь від Лео почув: «Так, сер Ніл усе розповів». Король поклав руки на стіл. «І хто що може запропонувати?» — запитав він. «А якщо відкупитися?» — запропонував Арон. «Відразу ні!» — заперечив король і додав: «А як би вчинив мій батько?» Густан повернув голову до короля й відповів: «Сір, ваш батько був сильним королем. Патер Беллатор — один із наймогутніших королів усіх часів. Він би дав бій». Раптом підвівся Ніл і сказав: «За моїми даними, Ротгард уже місяць збирає військо з усього королівства. Їх приблизно двадцять тисяч, із них близько три тисячі вершників». Густан продовжив: «Виходить, звістка про смерть вашого батька, Сір, поширилася за кордони королівства». Тут у розмову втрутився Олаф: «Можна дати бій у місті. Цитадель неприступна; її ще ніколи не було захоплено». На це Лео відповів: «Сер Олаф, а ви подумали про міщан? Що з ними буде?» Ігвард підтримав думку Лео. «Лео має рацію. Ми повинні виступити й дати бій далеко від міста», — затвердив король. «Скільки у нас часу і військ?» — звернувся він до Ніла. «У нас є чотири дні до того, як ворог дійде до міста. А військ у нас приблизно сім-вісім тисяч», — упевнено відповів Ніл. «А що думаєш ти, Майроне?» — запитав король у радника. «Мілорде, я вважаю, що ми повинні дати бій у Тенебрійських лісах. Ворог не знає місцевості, а ми знаємо», — відповів Майрон. Хвилину всі мовчки спостерігали за роздумами короля. «Знаєш, я згоден. Виступаємо через два дні», — наказав юний король. «Усі згодні?» — продовжив він. «Так, Сір!» — відповіли всі, крім похмурого Арона, який промовчав. «Ароне, а ти згоден?» — запитав Ігвард. «Звісно, Сір. Згоден», — тихо відповів хлопець. «Ну, ось і чудово!» — сказав король і додав: «Тоді виконуйте мої накази! Ніле, продовжуй відстежувати ситуацію. Майроне, збери всіх рицарів у місті. Густане, готуйся до поранених на полі бою. Олафе та Лео, ваше завдання — підготувати місто до можливої облоги». Усі погодилися з наказами, але Олаф запитав: «А хто буде керувати військом?», впевнено король відповів: «Я», здивований Олаф продовжив: «Ви же король. А хто буде керувати королівством?». Ігвард із сірйозністю відповів: «Я король, а це моє королівство. Я не тікав і не буду тікати від битви за королівство та людей» і продовжив: «А у мою відсутність за головного буде Майрон». Майрон погодився: «Добре, Сір». Ігвард вже доходив до виходу: «А тепер всі вільні. На добраніч», — закінчив він і покинувши залу переговорів, попрямував до своїх покоїв. Він не встиг навіть торкнутися подушки, як заснув, адже надворі вже панувала глибока ніч.