Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

Ранок наступного дня. Марієтта вже прокинулася. Вона подивилася на хлопця поряд, який спав поруч. Дівчина легко поцілуваладо його у кончик носа, від чого він прокинувся. «Що? Вже ранок?» — спросоння запитав Едріан. «Так, вже ранок», — посміхаючись, відповіла вона. Ці останні дні вона не думала про батька, тому усміхалася майже щохвилини. Едріан вирішив оглянути замок. Перебуваючи в одному з коридорів, він наткнувся на Арона. Проходячи повз Едріана, той запитав: «Чому? Чому ти?» Едріан кинув на нього погляд і відповів: «Що я? Я не розумію». Арон підійшов ближче, зупинившись перед ним. «Чому ти, а не я, з принцесою? Я — лорд, я — рицар! А ти? А?» — агресивно вигукнув Арон. «Ароне! Я не знаю!» — сказав юнак. «Який я тобі Ароне?! Я — лорд! Сер Арон!» — прокричав він. «Вибачте, сер Арон», — пробурмотів Едріан. Лорд промовив: «Все! Йди звідси! Ще раз побачу…!» Він розумів, що може не втриматися. Едріан попрямував далі до покоїв принцеси. «Едріане! Як ти, що сталося?» — звернулася вона до хлопця, який виглядав дуже зляканим. «Все добре!» — відповів він, взявши її руки. «Ні, не все. Кажи!» — сказала вона. «Арон. Він мені погрожував», — нехотя промовив Едріан. «Я зараз піду до Ігварда», — додала Марієтта. «Ні, не треба!» — засмучено промовив Едріан. Але Марієтта вже його не слухала.

Вже полудень. Ігвард, Ніл та Майрон розробляли план бою, коли до кабінету зайшла Марієтта. «Нам треба поговорити. Терміново!», — сказала дівчина. «Ну добре! Ніл, Майрон, вийдіть», — наказав король. «Добре, Сір!» — відповіли вони та вийшли. «Що таке, сестро?» — із цікавістю запитав Ігвард. «Приструни Арона! Він сьогодні погрожував Едріану», — пожалілася вона брату. «Що?!» — вигукнув король. «Ніл! Ніл! Ніл!» — тричі кликнув король. «Так, Сір! Ви кликали?» — відповів Ніл, зайшовши до кабінету. «Погукай Арона та приведи його сюди», — наказав король. «Слухаюсь!» — підтвердив Ніл та вийшов з кабінету. Через десять хвилин до кабінету заходить Арон. «Всі покиньте кабінет! Навіть ти, сестро», — сказав король. Після того як всі вийшли, Ігвард запитав: «Що таке?! Що тобі зробив Едріан?» Арон відповів: «Я — лорд Арон Редфордський, а він — ніхто, але все одно він!» Ігвард сів на стілець і промовив: «Я знаю про твої почуття до Марієтти, але вона кохає не тебе, а його. Справжнє кохання важливіше титулу, тому тримайся від них подалі!» Арон промовчав. «Ніл!» — покликав Ігвард. «Я, Сір», — сказав Ніл, відчинивши двері. «Ось цього лорда Редфордського киньте на день до темниці за порушення кодексу честі», — наказав король, вказуючи пальцем на Арона. «Слухаюсь, Мілорде», — відповів Ніл, заходячи зі стражниками до кабінету. Ніл із стражниками вивів Арона з кабінету та повів в сторону темниці. Через годину, коли план бою був готовий, Ігвард зайшов до своїх покоїв, де його вже чекав Мартін. «Ну що? Все гаразд?» — запитав слуга. «Окрім нападу і проблем з Ароном, усе», — відповів король другові. «А що сталося з Ароном?» — поцікавився Мартін. «Як завжди! За порушення кодексу честі він у темниці до завтрашнього ранку», — промовив Ігвард, надягаючи кольчугу. «А що саме сталося?» — наполягав слуга. «Напав на беззахисного Едріана», — відповів король. «Ходімо на майданчик, якраз збираються рицарі з віддалених місць», — продовжив він. «Ходімо», — сказав Мартін, поклавши подушку на ліжко.

Вже під вечір Ігвард і Мартін вийшли на тренувальний майданчик, де Майрон навчав молодих рицарів бойовим технікам. Деякі з них ще не брали участь у битвах. «Доброго вечора, Сір!» — гучно привіталися рицарі з королем. Ігвард підійшов і з кожним потиснув руку. Тут до нього вклонився невідомий рицар: «Доброго вечора, мілорде! Я Вісент Сент-Клер, прибув із Сент-Клера», — промовив юнак. «Привіт! А це не твій батько загинув два роки тому в битві при Айрвуді?» — запитав король. «Ні, Сір, це був мій брат, Ротвелл Сент-Клер», — сумно відповів лицар. «Я там був. Велика битва», — сказав Ігвард. «Ну, сподіваюся, ти не збираєшся до брата», — жартівливо сказав король, поплескуючи юнака по плечу. Протягом наступних годин вони тренувалися на майданчику під покровом ночі. Мартін вже давно пішов відпочивати. Ігвард і Томас давно не спілкувалися, тому король не знав настрою свого брата. Вони поверталися разом до своїх покоїв. «Як тобі Едріан?» — запитав Ігвард. «Хороший, веселий хлопець», — весело відповів Томас. «Не те що Арон», — додав він. «Томас, я сподіваюся, ти не зібрався в похід?» — запитав старший брат. «Чому це? Я, як і ти, хочу захищати свою землю», — здивовано відповів хлопець. «Тому що ти ще зовсім юний. І якщо я загину, то хто очолить королівство?» — пояснив Ігвард, легко обіймаючи брата. «Це не обговорюється! Батько казав, що ти вже у моєму віці ходив у військові походи!» — заперечив Томас. «Ну як знаєш, але ще подумай», — промовив король. Він розумів, що Томас мав рацію. У його віці Ігвард вже воював, і він не міг заборонити братові, лише через те, що той королівської крові. Проте міг спробувати переконати його. Так, роздумуючи про брата, Ігвард дійшов до покоїв Томаса. Брати попрощалися, і король пішов до своїх покоїв з думками про Томаса. Біля покоїв короля стояв Едріан і чекав на Ігварда. «Едріане? Що ти тут робиш?» — запитав король. «Ігварде! Я хотів попросити тебе взяти мене з собою», — відповів юнак. «Ти ж не рицар і не воїн, і в тебе немає бойового досвіду. І взагалі, це тобі не потрібно», — промовив Ігвард. «Так, але якщо я не можу захистити свою землю, свого короля та свою дівчину, то я взагалі хлопець? Чи Арон правий?» — сказав юнак.  «Ну звісно ти хлопець!» — відповів король, поклавши руку на плече Едріана. «А як же Марієтта? Вона не проти? Чи вона також йде з нами?» — пожартував Ігвард. «Вона не знає, Сір», — відповів Едріан. «Ну а якщо з тобою щось станеться, то вона ж вб'є мене», — продовжив жартувати Ігвард, але зрозумів, що в цьому є частка правди. «Добре! Я подумаю», — промовив молодий король. «А тепер йди спати, завтра буде тяжкий день», — додав він. «Гаразд!» — згодом відповів Едріан і пішов коридором замку.