Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

Минуло декілька днів після корпоративу. Знову робота в готелі.

-Привіт. Як справи?- питає Настя.

-Привіт. Та все нормально.- кажу я.

-Я рада. Може сьогодні  в кіно сходимо?- питає подруго.

-Сумніваюся, що в мене залишаться сили увечері.- кажу я.

-Тоді давай на вихідні сходимо. Мене запросив Гордій на побачення. Але він буде з другом…- каже подруга, але я її обриваю.

-Далі не продовжуй, я нікуди не піду. Краще виспюся.- кажу я.

-Ти ж молода. Потрібно переступити через минуле і жити далі.- каже Настя.

-Я так і роблю. Але ходити на побачення  поки не збираюсь.- кажу я і йду прибирати наступний номер.

Після прибирання несу брудні рушники в пральню. Наклала стільки, що не бачу нічого перед собою. Раптом чую якісь голоси. Зупиняюсь, щоб подивитися, куди мені звернути, щоб обійти, як всі рушники летять на підлогу. Хтось мене сильно штовхає.

-Дивись, під ноги! – каже ця хамка.

-Юлю, що сталося.- питає наш директор свою дівчину.

-Вона не бачить куди йде!- каже вона.

-Значить тобі потрібно було її обійти.- каже Мирослав Вікторович, допомагаючи зібрати мені рушники.

Забираючи останній випадково торкаємось одне одного руками. Відчуваю якісь неймовірні відчуття.Тепло від його рук, здається пропікає шкіру.

-Дякую.- кажу я склавши останій рушник, та зустрічаючись з його уважним поглядом.

-Мирославчику, ти мене чуєш.- пищить щось ця його кохана.

-Що?- питає бос, повернувши голову на неї.

-Пішли обідати, а то мені скоро їхати на курси самореалізації.- каже ця красуня, обнімаючи свого коханого.

-Пішли.- каже він оглядаючись в мій бік, але я вже зникла з його поля зору.

Захекана, спітніла і з брудними рушниками принесла їх у пральню.

-Ти чого така червона?- питає тітка Ольга, яка тут пралею працює.

-Та все нормально. Просто трохи не встигаю.-збрехала я, щоб менше було пліток не про що.

Залишок дня минув як завжди. Лише  дещо сталося. А саме пожежа. Коли вже мала йти додому, проходила мимо одного номера та відчула запах диму. Ввімкнулась пожежна сигналізація. Всі постояльці, почали вибігати з кімнат та кричати. Я ж кинулась до номера, з якого йшов дим, та взявши в коридорі вогнегасник, намагалася  вибити ним двері. Нажаль в мене нічого не виходило. Але враз хтось забрав у мене вогнегасник і з гуркотом двері відчинилися. Звідти почав виходити дим і я побачила язики полум’я, що котилися по кімнаті.

-Тут хтось є?- крикнула я закриваючи обличчя.

У відповідь була лише тиша. Моїм помічником виявився бос, який почав гасити пожежу вогнегасником.

-Іди звідси, бо надихаєшся диму!- скомандував він, але я звісно його не послухала.

Я рушила до спальні, де мабуть надихавшись диму спала дівчина.

-Тут дівчина!- крикнула я босові.

-Жива?- спитав він.

-Не знаю. Ніби пульс  є.- сказала я взявши її за руку.

Бос рушив до мене та піднявши дівчину на руки, поніс на вихід.

-Мирославе Вікторовичу, я її заберу.- сказав наш охоронець Ілля.

 Він віддав йому дівчину і ринувся назад до номера, де я закінчувала гасити вогонь.

-Виходь, негайно, не то буде погано.- сказав він схопивши за рукав.

Загасивши вогонь та поставивши вогнегасник помітила його поряд. А потім чомусь в голові стало паморочитись і я стала сповзати на підлогу. Здається мене підхопили чиїсь руки. Прокинулася я в лікарні. Біля мене нахилилася медсестра.

-Прокинулася, пожежниця?- спитала з усмішкою вона.

-Пити. – попросила я і мені дали склянку води, яку я жадібно випила.

-Як ти себе почуваєш?- спитали мене.

-Голова дуже болить.- поскаржилася я.

-Нічого скоро мине.- відповіла медсестра, роблчи мені крапельницю.

До кімнати зайшов наш бос.

-Як ви Женю?- спитав він.

-Нормально.- сказала хриплим голосом.

-Завдяки вам, дівчина залишилась жива. Лише вас не вберіг.- каже сумно усміхаючись.

-Та все добре. – кажу я, намагаючись встати, але хапаюся за голову, від сильного болю.

-Краще відпочивайте. Лікування оплачене. Ось вам вітаміни.- сказав він оглядаючи мене та ставлячи пакет з фруктами на шафку біля мого ліжка.

-Дякую. А як ви?- спитала я оглядаючи його.

-Зі мною все в межах норми. Пробачте мушу йти. Зараз приїде страхова компанія.- каже виправдовуючись.

-Так, звісно.- кажу я і він йде, а я закриваю очі і знову поринаю в сон.

-Привіт, красуне.- каже мені тихо Діана.

-Привіт. А ти як дізналася, що я тут?- питаю приголомшено.