Читати книгу - "Тіні минулого , Дроянда"

Двері перед ними пульсували м’яким сріблястим світлом, ніби чекали, коли вони наважаться зробити останній крок. Але щось змусило їх зупинитися — відчуття, що вони ще не до кінця розірвали зв’язок із цим місцем.

"Чому ми досі тут?" — запитала Вікторія, стискаючи кулаки.

"Можливо, ми забули щось важливе," — припустив Орест, уважно оглядаючи простір навколо.

Анна, досі відчуваючи тремтіння в пальцях після зустрічі зі своєю тінню, прислухалася до свого серця. Її погляд зупинився на сріблястому світлі дверей — воно було чистим, але всередині майоріла тонка тінь.

"Це пастка," — прошепотіла вона.

Дмитро зробив крок уперед і простягнув руку до світла. Але як тільки його пальці торкнулися його, він відчув холодний вітер, що пронизав його наскрізь. Двері здригнулися, і з їхньої поверхні виступила темна постать — їхня остання ілюзія, те, що вони ще не здолали.

Це була згусток усіх їхніх страхів, сплетених в одну сутність. Воно мало безлике обличчя, але з його темних глибин лунав голос, який вони всі впізнали — голос їхніх сумнівів.

"Ви думаєте, що справді подолали свої страхи?" — прошипіла темрява. "Ви просто втекли. Але що, якщо вони повернуться? Що, якщо ви знову зазнаєте поразки?"

Тінь розрослася, починаючи заповнювати собою простір. Вона тягнулася до кожного з них, намагаючись повернути їх у їхні власні ілюзії.

Ліза відчула, як її ноги ніби прикувалися до землі. Вона чула голос матері, яка знову і знову повторювала, що вона не варта любові.

Дмитро побачив перед собою темний коридор і почув голоси батьків, що дорікали йому.

Анна відчула, як її магія знову стала слабшати, змушуючи її засумніватися в собі.

Орест побачив дві дороги: одну, що вела до влади, а іншу — до життя, якого він ніколи не вибирав.

Вікторія знову відчула, як її магія виходить з-під контролю, немов вона ось-ось вибухне і поглине її саму.

"Ні!" — вигукнула Анна, її голос прорізав туман страху. "Це все неправда!"

Вона схопила Дмитра за руку, витягуючи його з ілюзії. Її дотик повернув його до реальності, і він зрозумів, що страхи не мають над ним влади.

"Ми вже боролися з цим!" — крикнув він, допомагаючи Лізі вирватися з полону її спогадів.

Вікторія зціпила зуби і стиснула кулаки. Вона знала, що її магія — це не прокляття, а її сила. Вона направила енергію в простір, і тінь затремтіла.

Орест, дивлячись на дві дороги, більше не вагався. Він зробив вибір — не дозволяти минулому керувати ним.

Коли всі п’ятеро звільнилися від останнього страху, темрява почала руйнуватися. Ілюзія не могла більше тримати їх.

Двері знову засяяли, і тепер у світлі не було жодної тіні.

"Цього разу ми дійсно готові," — сказав Орест і, не вагаючись, ступив уперед.

Один за одним вони увійшли у світло.А коли вони відкрили очі, то побачили…