Читати книгу - "Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер"

— Дрібних нема?

Він негативно махнув головою. Жінка зітхнувши, дала йому решту. Сіріус же поглянув на них так, наче це невідомий хімічний елемент.

— Хлопче, ти що, здачі ніколи не бачив?

Я швидко зайшла всередину, хапнула його за рукав і потягнула геть.

— Ти майже видав себе!

— Система оплати нелогічна. Чому не використовувати цифровий переказ?

— Бо дехто ще досі любить готівку, — я забрала пакет і… — Стоп! Це булочки з джемом?!

— Це теж солодка випічка.

Я зітхнула.

— Визнай, тебе обманули. Правило №3: ніколи не втрачай пильність, якщо не хочеш отримати удар в спину.

Відчула, як між лопатками прокотилася хвиля холоду. Десь зверху глухо гудів дрон з логотипом “Кібердрайв” — найбільшої корпорації Люміса. Його сенсори пробігли по стінах, вирізаючи червоні контури.

— Сірі, у нас проблеми, — прошепотіла, випускаючи з рук покупку.

— 100% за нами, — промовив біонік. — Варіант 1: тікаємо. Варіант 2: я нейтралізую загрозу.

Клац пальцями, механічний рух плеча — він готувався до атаки.

— Варіант 3: не привертаємо уваги! — різко зупинила його, стискаючи зап’ястя.

Дрон завис, ніби вагався. Моя шкіра стала липкою від поту.

— Вузький провулок за 20 метрів. Якщо пробіжимо — 73% шансів уникнути переслідування.

— То чого стоїш?!

Ми ривком звернули туди.

— Вентиляційний люк справа!

Я пірнула в нього першою, він слідом. Позаду пролунали постріли.

— Ми не можемо довго тут залишатися, — прошепотіла.

Позаду щось гучно клацнуло. Біонік миттєво відреагував — одним рухом відштовхнув мене, а сам виступив уперед, закриваючи собою. Він розраховував усі сценарії, але діяв… Якби він був людиною, я б сказала, що це інстинкт.

Стіни вентиляційного тунелю завібрували від важких кроків, що лунали попереду. Схоже, це бойовий мінідроїд.

— Автономний страж, підключений до центральної мережі. Висока ймовірність, що він уже передав сигнал Рейнджерам, — сухо повідомив Сірі.

— Чудово! — пробурмотіла я. — Є ідеї, окрім як дати нам прикінчити себе?

— Є. Тікати.

— Дуже стратегічно!

— Можу знищити його систему електромагнітним імпульсом.

Не зволікаючи, кивнула. Бойові дроїди були кошмаром — швидкі, броньовані, з підключенням до всіх можливих камер і систем. Один хибний рух — і нас оточать за лічені хвилини.

Ми притиснулися до стіни. Сіріус застиг, аналізуючи маршрут. Я мала б відчути холод його нейрошкіри, але він…

— Ти симулюєш температуру?

— Так, бо ти на підсвідомому рівні шукаєш тепло.

Я відсахнулась.

— Там люк, він веде на дах, — швидко показав він.

— Впевнений?

— На 92,7%.

— А якщо це пастка?

Гучний гул позаду. Я перша, Сірі прослизнув слідом, перекривши вхід своїм тілом. Позаду пролунало металеве клацання — дроїд з’явився там, де ми щойно були.

— Ідентифікація суб’єктів, — пролунав механічний голос.

— Тримайся! — попередив Сірі.

Спалах. Тріск короткого замикання.

— Ти ж не вбив собі кілька важливих мікросхем?

— Лиш оптимізував енерговитрати. Треба повністю знешкодити джерело. Виграємо час.

Плавним жестом він торкнувся панелі управління. За секунду запанувала темрява по всій станції. Тільки слабке мерехтіння далекого аварійного освітлення підсвічувало контури стін.

— Ти щойно зламав систему енергоживлення? — здивувалась.

— Код вже віджив своє.

— Ну звичайно, ти ж ідеальний. Тьху!

Коротка пауза.

— Айрі, якщо вони нас знайдуть, тікай. Я затримаю їх.

Його голос був надто спокійним, і це лякало.

 — Що? — я різко зупинилася. — Ні!

— Я той, хто має більше шансів “вижити”.

Чому в моїх грудях щось стиснулося?

— Якщо разом — то до кінця!

Ми вибралися на дах, просто під холодну зливу. Я витерла мокре чоло рукавом, хоча в цьому не було сенсу.

— Ми так довго не протягнемо. Що мені з тобою робити?

Сірі спокійно поклав руку мені на плече.

— Люби й не покидай.

— Це був жарт?

— Можливо, — прозвучало грайливо.

Він сів на край даху і оглянув панораму міста. Запаси сонячної енергії все ще підтримували штучне світло довкола, та під дощем Люміс здавався похмурим.