Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел видихнув, йому було приємно, що Есме захищає його, однак це Пірс Грейсі, а покидьки на кшталт його не розуміють подібних речей.

–Слухай, мала,  я не знаю чим він тебе зачепив, але він стовідсотковий лох. Якщо ти не хочеш бути в компанії придурка, що досі читає казочки, рекомендую звалювати.

–Я тобі не мала! І я не буду припиняти спілкуватись із ним, бо так сказав якийсь бовдур.

Пірс криво усміхнувся.

–Що ж, мала.– він виділив це звертання, спеціально ігноруючи дівчину.– Тоді ти будеш на тому ж рівні, що і він, а отже будеш так само отримувати на горіхи, як і твій недо–Ромео. В’їхала?

–Слухай, ти, ідіоте із кашею замість мізків…

–Не смій так звертатись до мене, чудила.– виструнчився Пірс, демонструючи наскільки вищий за дівчину.– Я перетворю твоє життя в цій школі на пекло, якщо ти допустиш навіть думку, що чимось краща за нас. Ти і твоє дебілятко можете бути певними: ми вас розчавимо.

–О, справді? І що ж ти зробиш?

–Есме, не треба…– спробував Найджел.

–Так, послухай свого недоумка і стули писок.– хмикнув Пірс.

–Та, ні, Найджеле. – глянула на нього Есме, вона звела брови, між ними пролягла глибока зморшка, її очі були переповнені гнівом і вона перевела погляд на Пірса.– Схоже це хвалько тільки і вміє, що базікати, махати кулаками та погрожувати. – вона виставила вказівний палець і тикнула ним хлопця у груди.–От, що я скажу тобі, Грейсі, тобі краще не зв’язуватись із, як ти виразився, чудилами. Бо ми стократ розумніші і страшніші за тебе, тож якщо не хочеш, щоб твоє життя перетворилось на пекло – вали звідси і не підходь. Я не терпітиму твого базікання і з задоволенням зроблю так, щоб тебе викинули з цієї школи назавжди. Краще не питай мене як я це зроблю, залиш інтригу і чекай на результат. В’їхав?

Пірс нахмурився.

–Ти просто дурепа, О’Реллі.– кинув він і пішов геть.

Есме підняла рюкзак Найджела  і передала йому. Вони не обговорювали цю тему, але слова дівчини вплинули на Пірса і він, якщо і чіплявся до Найджела, то лише словесно на уроках, тож хоч він і відчував себе після того боягузом, та відчував вдячність до сміливої подруги.

Про магію вони воліли не говорити. Есме відчувала, що тиснула на друга, а Найджел сумнівався, чи варто говорити про те, у чому сам не до кінця впевнений. Його сили проявляли себе нерегулярно і аж ніяк не за бажанням. Одного разу прокинувшись від того, як щось лоскоче його в бік, Найджел усвідомив, що вазони з кімнатних рослин розрослися майже на всю кімнату. Довге листя опускалося навіть із вікон. Тоді він ледве встиг винести вазони й висадити їх у саду, щоб не налякати бабусю. Останнім часом вона мало їла і багато спала, це хвилювало Найджела. Доглядальниці, які залишалися з нею на період занять хлопця, казали, що це просто старість, нічого не поробиш. Але він щиро боявся, що думка про новоявлену магію, може розхвилювати бабусю, тому приховував це. Одночасно з тим, коли Найджел намагався навмисно застосувати силу, щоб виростити дерево або озеленити клумбу, вона просто не слухалася його. Як не намагався він сконцентруватися, нічого не виходило. Коли Найджел відчув, що тільки Есме, маючи достатню віру в нього, здатна зрозуміти і надихнути, він вирішив поділитися переживаннями з подругою.

Вона запропонувала прогулятися, у п'ятницю після занять, тож друзі зустрілися біля воріт школи. Повітря було холодним і бадьорим. Есме прийшла в чорному комбінезоні, штани обтягували її стегна і щиколотки, а верх комбінезона підкреслював осину талію і красиві вигини грудей і спини. Волосся було зібране у високий хвіст і пучок рівного блискучого волосся покірно лежав на її спині.

– Куди ми йдемо? – з нетерпінням запитав Найджел, коли вони зробили крок уздовж парку.

– Сюрприз. – посміхнулася вона. –Тобі потрібно повірити в себе.

–Я маю повірити у себе в чагарях?– спитав він, утримуючи руками високу траву.

–Зачекай, скоро дізнаєшся.– закадково посміхнулась вона.

–Мені часом здається, що все це мені наснилося.– зізнався хлопець.

–Ну, а мені ні. Я теж там була, пам'ятаєш?

Есме провела друга трохи далі, заводячи на невелику ділянку, схожу на недоглянуту алею з двома прогнилими лавочками.

–Прийшли.

–Що це? – запитав Найджел, озираючись.

–Місце твоєї сили.

–Що? – розреготався він.– Це?

–Не смійся! Ти ж хочеш приборкати свою магію?

–Гаразд–гаразд. – підняв руки він.– З чого почнемо, сенсей? – запитав Найджел.

–Сконцентруйся.

–Я так часто чув це слово, що втратив його значення. – зітхнув Найджел.–Може, щось ще порадиш?

–Я не настільки досвідчена в цьому, та й плюс мій дар не зовсім такий самий. – пояснила Есме, зніяковівши.

–Тоді навіщо ми тут? – не розумів він.

–Озирнися. – попросила вона, змовницьки посміхнувшись.

Їх оточувало, здавалося, звалище, але без сміття. Вибиті шибки, трухлява деревина, нагромаджувалася під ногами, навколо лежала вогка земля, калюжі бруду і незліченні сліди від черевиків.