Читати книгу - "Незакохані, Viter"

Ангеліна думала, що після останньої розмови Орест хоча б на день залишить її в спокої. Вона глибоко помилялася.

— Доброго ранку, моя улюблена ворогиня! — почулося за її спиною, щойно вона зайшла до школи.

Вона навіть не поверталася.

— Дроздик, не дратуй мене зранку.

— Чому ж? Всі кажуть, що гарний настрій зранку — запорука успішного дня!

— А ще всі кажуть, що вранці краще не чіпати злих людей, бо можна отримати у відповідь.

— Ну, тоді я сьогодні матиму особливо успішний день!

Ангеліна глибоко вдихнула й нарешті озирнулася. Орест стояв перед нею з фірмовою самовдоволеною посмішкою.

— Ти взагалі маєш інші заняття, крім того, щоб псувати мені нерви?

— О, звісно! Наприклад, сьогодні я вирішив офіційно стати твоїм особистим охоронцем.

— Охоронцем від кого?

— Від сумного життя без мене!

— Дроздик, чесне слово, тобі треба до лікаря.

— А що, у тебе є знайомий психотерапевт?

— Та мені здається, що твій випадок уже безнадійний…

Раптом до них підійшли Ліана та Ян.

— О, знову словесний бій? — усміхнувся Ян.

— Швидше, змагання з витримки, — буркнула Ангеліна.

— Це не змагання, це тренування перед тим, як ми з Ангеліною станемо ідеальною командою, — Орест гордо закинув руки за голову.

Ліана підняла брову.

— А вона в курсі?

— Тепер у курсі!

Ангеліна схрестила руки на грудях.

— І що це ще за «команда»?

— Ти просто ще не знаєш, але доля звела нас не просто так! Скоро ти все зрозумієш!

— Боюся навіть питати, що ти вигадав цього разу…

— Тсс, це сюрприз.

Ангеліна підозріло глянула на нього, але не стала випитувати далі. Вона вже знала, що від Ореста можна очікувати будь-чого.