Читати книгу - "Незакохані, Viter"

Ангеліна мала багато хороших якостей: була розумною, впевненою, гострою на язик і завжди знала, чого хоче. Але був у неї один недолік — неймовірна нетерпимість до набридливих людей. І ось, на її нещастя, Орест «Жуйка» Дроздик був саме таким.

— Ти знаєш, скільки середній час розжовування жуйки? — поцікавився Орест, жонглюючи двома жуйками в руці.

— Який же? — сухо відповіла Ангеліна, склавши руки на грудях.

— Хвилин п’ять. А знаєш, скільки я тобі вже набрид?

— Більше року.

— О, то значить, я довговічна жуйка! Відчуваю, наша дружба триватиме вічно.

— Це не дружба, а випробування терпіння.

— А знаєш, що потрібно робити з жуйкою, коли вона не відчіплюється?

— Викинути?

— Ні, змиритися, що вона вже частина твого життя!

Ангеліна зітхнула, глибоко вдихнула і з усієї сили закотила очі. Як завжди, розмова з Орестом була грою без правил, де перемогти могла тільки його впертість.

— Дроздик, а що ти взагалі від мене хочеш?

— Та нічого особливого. Просто згадав, що скоро контрольна, а ти розумна. От і подумав, що нам треба більше часу проводити разом. Ти для мене як ментор, як наставник, як…

— Як людина, яка зараз запустить у тебе зошитом, якщо ти не замовкнеш?

— Як людина, яка мене завжди підтримує!

Ліана, яка сиділа поряд, вже тихенько тряслася від сміху. Ян, що слухав усе це із-за сусідньої парти, теж мало стримував усмішку.

— Оресте, тобі ніхто не казав, що ти нестерпний?

— Казали. Але це лише означає, що мене неможливо забути!

— І це погана новина…

Орест знову підморгнув і відсунувся на своє місце.

— Ой, Ангеліно, якби ти знала, як я тебе розумію… — тихо прошепотіла Ліана, намагаючись не сміятися.

— Якщо я коли-небудь вб’ю цього жуйкого хлопця, візьмеш на себе вину?

— Ні, але я дам тобі алібі.

Ангеліна гучно видихнула і відкрила зошит.