Читати книгу - "Містичний табір для обраних, Дроянда"

Алім відчував, як холодні хвилі страху накочувалися на нього, але він не міг відвести погляду від свого темного двійника. Його власне відображення стояло перед ним, але з тінню в очах і владною посмішкою.

— Це пастка? — запитав Алім, не приховуючи тривоги.

Соломон, що досі спостерігав за всім мовчки, нарешті заговорив:

— Це твоя сутність, яку ти завжди заперечував. Але щоб стати тим, ким ти маєш бути, тобі доведеться зустрітися зі своїми страхами.

Алім проковтнув клубок у горлі.

— І що мені тепер робити?

— Прийняти або відкинути, — промовив двійник, і його голос звучав майже так само, як голос Аліма, тільки глибший і впевненіший.

Домініка, яка стояла поруч, ледь чутно прошепотіла:

— Будь обережним…

Алім не знав, що вона має на увазі, але відчував, що в її голосі було щось більше, ніж просто попередження.

— Якщо я тебе прийму… — почав Алім, дивлячись двійнику прямо в очі.

— Ти станеш сильнішим. Ти зрозумієш, чому тебе привели сюди. Але якщо відкинеш мене… — двійник посміхнувся ширше, — ти можеш втратити щось дуже важливе.

Повітря навколо загусло.

Алім зробив крок вперед.

Його серце гупало в грудях.

Це був вибір, від якого залежало все.

Алім глибоко вдихнув. Він відчував, як у ньому борються страх і цікавість, але нарешті він зробив вибір.

— Я приймаю тебе, — сказав він, дивлячись своєму темному двійнику прямо в очі.

Темрява, що обволікала двійника, раптово завирувала, немов жива, і почала проникати в тіло Аліма. Він відчув, як щось холодне і водночас могутнє пробігає по його жилах. Його серце пришвидшилося, але замість страху він відчув силу.

Перед його очима промайнули уривки спогадів – чиїсь крики, блиск мечів, руїни стародавнього храму… і він сам, але не тут, а десь в іншому місці, можливо, в іншому житті.

— Ти не просто учасник, — пролунав голос Соломона. — Ти той, хто був тут раніше. Ти повернувся, щоб завершити те, що почав.

Алім повільно підняв погляд на наставника.

— Що це означає?

Соломон ледь помітно усміхнувся.

— Це означає, що ти не просто випадково опинився в цьому таборі. Ти один із тих, хто повинен вирішити його долю.

Алім відчув, як холодний піт пробігає по його спині.

— А якщо я зроблю неправильний вибір?

— Усі вибори мають наслідки, — відповів Соломон. — Але справжній жах — це не вибір. Це бездіяльність.

Домініка зробила крок до нього, її очі блищали тривогою.

— Якщо ти прийняв себе, тепер ти мусиш знайти правду. Бо той, хто пам’ятає минуле, може змінити майбутнє.

Алім стиснув кулаки. Він більше не був тим, ким вважав себе раніше.

І тепер він знав: цей табір приховує набагато більше, ніж здавалося.

Алім відчував, як нова сила пробуджується в ньому. Але разом із нею з’явилося і ще більше запитань. Він озирнувся на Домініку та Соломона.

— Добре… Якщо я маю знайти правду, з чого почати? Де моя кімната?

Соломон загадково всміхнувся.

— Ти вже знаєш відповідь. Просто дослухайся до себе.

Алім стиснув кулаки. Відчуття підказувало, що його кімната не просто місце для відпочинку, а щось більше. Він заплющив очі, дозволяючи новій силі провести його.

І раптом він відчув… поклик. Немов щось у таборі чекало на нього.

Відкривши очі, він мовчки рушив вперед, не питаючи дорогу. Його ноги самі несли його крізь темні коридори табору, поки він не зупинився перед важкими дубовими дверима з вигравіруваним символом – змішаним знаком сонця та місяця.

Він торкнувся їх, і двері самі розчинилися.

Усередині кімнати було… дивно. Стелажі з книгами, стародавні сувої, дзеркало, що здавалося занадто темним, ніби поглинало світло. І на столі – маленька скринька з його ім’ям.

Алім відчув, що його справжня подорож тільки починається.