Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик 📚 - Українською

Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клеймо нареченої" автора Сніжана Якимчик. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 43
Перейти на сторінку:
3

Еліана

Я сиділа на широкому шкіряному дивані у батьковому кабінеті, стискаючи пальцями край сукні. Повітря було густе, важке – я ледь могла дихати від напруги, що висіла в просторій кімнаті.

Батько мовчки ходив уздовж книжкових полиць, не дивлячись на мене, але від цього ставало ще страшніше. Я знала цей стан. Знала, що тиша означає лише одне – буря ось-ось вибухне.

Я зібрала всю свою рішучість і підняла голову.

– Я не буду виходити за нього, – сказала я, намагаючись звучати впевнено.

Батько різко зупинився, повернувся до мене й нарешті глянув у вічі. Його погляд був темним, сповненим льоду.

– Повтори, – його голос був тихим, але я здригнулася сильніше, ніж якби він закричав.

Я ковтнула клубок у горлі, але не відступила.

– Я не буду виходити за Даміана Морено, – відчуваючи, як серце б’ється у скронях, повторила я.

Тиша. Лише тиша, що пронизувала мене наскрізь.

А потім – удар.

Біль пронизав щоку, коли його долоня з силою вдарила мене по обличчю. Голова сіпнулася вбік, а в очах потемніло. Я схопилася за щоку, відчуваючи, як вона горить, а сльози самі навертаються на очі.

– Ти – ніщо, – з презирством сказав Белен. – І ти підеш туди, куди я скажу.

Я дихала уривчасто, але не відповіла.

– Це питання честі, – продовжував він, стискаючи кулаки. – Ми уклали угоду, і ти виконаєш свою частину.

– Честь? – я гірко засміялася крізь сльози, дивлячись на нього з ненавистю. – Ти продав мене, як товар!

Він знову заніс руку, і я інстинктивно заплющила очі, готуючись до ще одного удару. Але він так і не настав.

Я почула інший голос. Холодний. Розважливий.

– Думаю, цього достатньо.

Розплющивши очі, я побачила, як Даміан стоїть у дверях, спокійний, байдужий, із ледь помітною усмішкою на вустах. Але в його очах щось блиснуло – щось небезпечне.

Батько важко видихнув і прибрав руку.

– Забирай її, – сказав він, навіть не глянувши в мій бік.

Я здригнулася.

Даміан зробив кілька кроків до мене, нахилився ближче й тихо прошепотів:

– Я ж казав тобі, принцесо… Не випробовуй його терпіння.

Його рука міцно обхопила моє зап'ястя. І перш ніж я встигла щось сказати, він потягнув мене за собою.

Його хватка була залізною. Пальці стискали моє зап'ястя так сильно, що я знала — завтра залишаться синці.

– Відпусти мене, – просичала я, намагаючись вирватися.

– Ти справді така дурна, що думаєш, ніби маєш вибір? — Даміан лише коротко засміявся.

Він вийшов із кабінету, не послаблюючи хватки, тягнучи мене за собою. Я ледь встигала за його кроками, мої ноги спотикалися об килими, але його це не хвилювало.

– Ти не можеш поводитися зі мною так! – вигукнула я, спробувавши знову вирватися.

В одну мить він різко розвернувся і прижав мене до холодної мармурової стіни. Його обличчя було зовсім поруч, а очі — темні, хижі.

– Не можу? – його голос був низьким і насиченим зневагою. – Ти досі не зрозуміла, принцесо?

Його пальці обхопили моє підборіддя, змушуючи подивитися прямо в його очі.

– Я можу робити з тобою все, що захочу.

Я здригнулася.

– Ти… ти чудовисько, – прошепотіла я, відчуваючи, як тремчу від страху і люті.

Його губи скривилися в знущальній усмішці.

– Можливо, – визнав він без найменшого жалю. – Але тепер це твоє життя.

Його пальці різко відпустили мене, і я майже впала від несподіванки.

– Збирай речі, – наказав він, повертаючись до мене спиною. – Завтра ти поїдеш зі мною.

– Нікуди я не поїду! – вигукнула я, збираючи залишки своєї гордості.

Він навіть не обернувся.

– Ти поїдеш, – холодно промовив він. – Або тебе винесуть. Вибір за тобою.

Я залишилася стояти в порожньому коридорі, задихаючись від приниження.

Я завжди знала, що моє життя не належить мені.

Але тільки зараз я зрозуміла, наскільки сильно я помилялася.

Двері зачинилися за Даміаном, і в будинку знову запанувала гнітюча тиша. Тільки моє серце калатало в грудях, а пальці досі тремтіли після його дотику. Я провела долонею по зап'ястю, де залишилися сліди його хватки. Синці точно з’являться до ранку.

Я зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися, коли за спиною почувся важкий голос батька.

– Ти збираєш речі чи чекатимеш, поки я зроблю це за тебе?

Я заплющила очі.

– Я не поїду.

Тиша. А потім звук кроків. Повільних, загрозливих. Я відчула, як усе в мені стискається від напруги.

– Що ти сказала? – його голос був низьким, наче перед вибухом.

Я повернулася до нього, зібравши в собі всю сміливість.

– Я не поїду, – повторила, піднімаючи підборіддя.

Його рука зірвалася швидше, ніж я встигла відреагувати. Удар по щоці змусив мене похитнутися. Я схопилася за обличчя, відчуваючи пекучий біль.

– Ти ганьбиш нашу родину, – просичав він, схопивши мене за волосся і змусивши підняти голову. – Я вклав у тебе все, а ти навіть не здатна виконати свою кляту роль!

Його пальці боляче стискали моє обличчя. Я задихалася, намагаючись вирватися, але він не відпускав.

– Ти поїдеш, тому що ти – моя власність! – Його голос спалахнув гнівом, і я відчула, як його рука знову різко злітає в повітря.

Другий удар кинув мене на підлогу. Я відчула, як підборіддя вдаряється об холодний мармур, і металевий присмак крові заповнив рот.

– Бери свої речі, – його голос знову став холодним, контрольованим. – Завтра вранці ти поїдеш до Морено.

Я не відповіла. Просто лежала, важко дихаючи, поки він не розвернувся і не залишив мене там.

Лише коли двері зачинилися, я дозволила собі заплакати.

Кров солоним присмаком розтікалася по губах, але я не витирала її. Лежала на холодній мармуровій підлозі, вдихаючи пил та запах деревини, поки біль повільно розтікався тілом. Обличчя горіло, зап'ястя нило від жорстокого хвату Даміана, а груди стискало від відчаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 4 5 6 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик» жанру - 💛 Молодіжна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"