Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Все почалося з лужного розчину і необережних рук. Один із одногрупників — Коля, якого Ліна називала “ходячою НП” — переплутав пробірки. Реакція пішла бурхливо: шипіння, запах аміаку, бризки. Хтось скрикнув, пролунало:

— Вода! Швидко!

Мар’яна не панікувала. Вона схопила фільтрувальний папір, нейтралізувала розлиту речовину, прибрала зону розливу. Вона діяла швидко, точно — мов за інструкцією.

Пані Оксана Миколаївна тільки мовчки кивнула, коли все стихло.

— Тебе треба клонувати, — сказала Ліна після пар. — Але спершу — відпочити.

— Відпочинок — це конспект з органіки, — відповіла Мар’яна.

— Ага, а ще — “Ніч першокурсника”. Там буде конкурси, торт і, здається, той Назар із програмістів. Ти йдеш.

— Не піду, — відрізала вона.

— Підеш. Інакше я розіллю соляну кислоту на твій зошит.

Вона пішла. І ще й… переодяглась.

Ліна витягла з шафи ніжно-синю сукню, принесену “на всякий випадок”, накрутила їй волосся. Хвилі спадали м’яко на плечі, і навіть Мар’яна з подивом глянула у дзеркало:

— Це я?

— Це ти, просто з відтінком магії, — підморгнула Ліна.

У залі було шумно й яскраво. Хтось уже співав у караоке, хтось змагався в “хімічній вікторині для чайників”. І Назар був. У кутку. Випивав чай і щось програмував на телефоні.

— Ну, вітаю. Принтер іде. Сукня — ще краща, — сказав він, коли вона підійшла ближче.

— Це все хімія, — відповіла вона і посміхнулася.

Вперше — не стримано, не обережно, а так, як хотіла.